РЕПОРТАЖ ПРО КОЗАЦЬКУ ЧАЙКУ «КОЗАК ВУС»

http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/07/29/783281.html/

НА КІРОВОГРАДЩИНІ ПОБУДУВАЛИ КОЗАЦЬКУ ЧАЙКУ

Козацькі розваги. На Кіровоградщині побудували козацьку чайку - аналог стародавнього човна. Наразі її випробовують на місцевих водоймах. А вже за два тижні планують пройтися на ній Дніпром - від Запоріжжя до Нікополя.
Чотирнадцять листів фанери, брус, дошки, сотня болтів та шурупів. Ось і все, що потрібно для будівництва такого човна. Будматеріали олександрійські козаки купували власним коштом, на всю роботу пішло два тижні. 
Сергій Григор'єв, голова козацького товариства "Козацький звичай", Олександрія:
- Ми взяли самий бюджетний варіант, такі характеристики, за якими б нам було цікаво, що не треба нам пройти шлюз, або гроші за це платить. Її можна так вчотирьох взять і перенести той шлюз, або переїхати на другу водойму без всяких додатковий затрат.
Ідея, креслення та конструювання човна - справа рук та голови ось цього козака на прізвисько - Непийпиво. Своє творіння він назвав на честь запорожця Вуса - засновника міста Олександрія. У цьому човні, запевняє Непийпиво, можуть вміститися з десяток людей. 
Козак Непийпиво, розробник човна:
- На міцність нормальна. А от які річки, яку погоду. Ну, якщо хвиля буде більша, ніж борт, то зрозуміло так. Якщо залога буде в змозі вичерпувати воду так швидко, як вона наливається, або ще швидше, то тоді будемо плить, а якщо не може, то тоді будемо тонуть.
Хлопці сідають на весла, Непийпиво - біля керма. Сьогодні "Вус" випробовують на воді. Пройтися під вітрилом виходить не одразу. Човен спершу опиняється в очереті. Проте сучасні козаки - не здаються.
Козак Непийпиво, розробник човна:
- Вона ще потребує доопрацювання. Ми ще не знаємо взагалі, на що вона здатна. Вона дуже мілководна, дуже осадочна. Я думав, що вона схильна до перекиду. Тепер там декілька разів хитнуло, а вона назад встає.
За два тижні місцеві козаки планують випробувати "Вус" уже на Дніпрі, пройшовши від Запоріжжя до Нікополя.

Відеосюжет вийшов в ефір в Інформаційній програмі

"Новини" телеканалу "Інтер" від 29 липня 2011 року.

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКІ КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ І СУЧАСНІСТЬ

Перша ластівка олександрійського флоту

Він не носить "оселедця", шароварів, іншої загальновизнаної козацької атрибутики, не палить люльки з самшиту і загалом не має тієї колоритної показової зовнішності, якою так часто хизуються різні українські ура-патріоти. Ось хіба що непримітна сережка у лівому вусі… Та ще звучне прізвисько, якому цей чолов’яга більше віддає перевагу замість свого справжнього імені.

Він - це козак Непийпиво з Харкова, особистість, добре відома у певних колах. У тому оточенні, де по-справжньому щиро, для душі, а не в данину моді чи в угоду політиці цікавляться національними звичаями, вивчають і відроджують славні традиції козацтва. А зустрілись ми з ним зовсім не в Харкові - на околиці Олександрії, в одній з невеличких майстерень, де козак Непийпиво, весь припудрений дрібним деревним пилом, трудиться над таким собі незвичайним виробом. Яким вітром занесло цього умільця і що взагалі творить він у нашому місті?

Смілива ідея

А це Сергій Григор’єв, олександрієць, також переконаний прихильник і шанувальник традицій та історії українського козацтва. Є в нашому місті таке товариство однодумців під назвою "Козацький звичай", так от Сергій входить до нього від самого дня заснування (з 1998 року), а з 2002 року очолює це товариство, незважаючи на свій доволі молодий вік. За роки існування товариство "Козацький звичай" набуло гідної слави примножувача традицій не лише в Олександрії, а й за її межами, беручи участь у різних культурних заходах відповідного спрямування. На одному з них - минулорічному зібранні вшанування героїв Холодного Яру і познайомились двоє наших подвижників, таких різних за віком, але дуже схожих за духом і світосприйняттям. Розговорились, Сергій поділився своїми думками, розповів про напрацювання "Козацького звичаю" - створення в Олександрії історико-культурного туристичного центру, робота над яким триває ось вже 4 роки, і кінцева мета якої - будівництво "справжньої" козацької Січі (взагалі це цілий пласт тем для розмови, говорити про цей комплекс, як і працювати над ним, за словами Сергія, можна все життя). І виникла раптом у двох сучасних козаків зухвала думка: якщо вже будується козацька Січ на березі всім відомої Мартоіванівської водойми,  то чому б не побудувати і справжній козацький корабель - за образом і подобою славнозвісних запорізьких чайок? І Непийпиво у відповідь охоче запропонував свої послуги.

Він не став винаходити якусь власну конструкцію, а взяв за основу вже існуючий проект великого плоскодонного двощоглового вітрильного човна. Непийпиво вже має досвід будівництва таких великих козацьких чайок, як уже відоме судно "Спас" та нове "Отаман", що зовсім недавно було спущено на воду у Львові, а також інших невеликих козацьких кораблів.

Розмова на "судноверфі"

Енциклопедична довідка: чайка - безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків. Чайки не мали кіля. Головною частиною чайки був човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липової або вербової колоди, розширений догори. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи його зі збільшенням висоти. Міцно зшиті дошки обтягували липовою корою і обливали смолою. Потім ззовні по боках прив’язували снопи очерету, які не дозволяли човну затонути, навіть коли він наповнювався водою. Вони також охороняли екіпаж (залогу) від куль. Довжина чайок сягала 20 метрів, ширина - 4, осадка - 1,5 метра. На чайках було два стерна - спереду і ззаду, щоб не треба було повертати. Була й щогла для вітрил, але козаки віддавали перевагу веслам. З кожного боку чайки мали по 10-20 весел. Крім веслярів, на човні могли розміститись 50-70 озброєних козаків та 2-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм), порох, свинець, ядра, харчові продукти. У будівництві чайок брали участь до 60-ти майстрів. На спорудження однієї йшло два тижні. Ось що писали про них сучасники: "За гетьманування І. Мазепи на один козацький човен, крім дерева, витрачалося 13 пудів заліза, 2 діжки смоли, 200 аршинів полотна, 20 саженів линви, 3 пуди клоччя, 125 аршинів різних шнурів для підв’язування очерету (доречно вказати, що на будівництво однієї турецької галери витрачалося 125 центнерів заліза). Козацькі човни плавають на веслах швидше за турецькі галери. Помічають же ворожий корабель чи галеру швидше, ніж турки помітять їх: човни піднімаються над морською поверхнею не більше, ніж на 2,5 фута"…

Отже, ми розмовляємо в майстерні, де вже закладено корпус майбутнього олександрійського судна. Майстерня, звісно, не має ніяких умов для суднобудування, більше того, вона навіть не пристосована для столярної справи. Тим більшу повагу викликають зусилля та енергія нашого корабела, який приступив тут до роботи декілька тижнів тому. Клеїв з дерев’яних заготовок шпангоути, вирізав обшивку судна, складав на епоксидному клею та шурупах корпус. Будівничий охоче показав те, що незабаром має стати козацьким судном. Непийпиво у розмові справляє приємне враження: мова його некваплива, виважена, бездоганно літературна. Він має дві вищі освіти і одну середньотехнічну.

А от загальний вигляд майбутньої чайки мене спершу дещо розчарував: її конструкція не мала нічого спільного з традиційною. Розпочати хоча б з того, що у ній - ніяких дошок, а тим більше - видовбаних колод: корпус виготовляється з багатошарової фанери, судно не надто велике, з двома щоглами, вітрильне озброєння косе (два гафелі і стаксель), корпус з гострими обводами, до того ж розкладатиметься на дві половини для зручності транспортування суходолом. Все це більше нагадує швидкісну сучасну яхту (якби не плоске дно). Та на моє скептичне запитання стосовно традицій будування чайок було легко відбите корабелом: Але й козаки не завжди (як заведено вважати) носили шаровари, не завжди ходили на тих чайках, які ми уявляємо, не завжди рубались кривими шаблями. Звичай - то така штука, яка передбачає пристосування до умов і поставлених завдань. За даних умов, я вважаю, це найкращий варіант", - сказав Непийпиво.

Справді, переваг у сучасної конструкції достатньо: час будівництва - у межах трьох тижнів (існуючі нині великі чайки будувались 1-1,5 року і коштували до 4 тис. доларів США). Мінімальний екіпаж - 2 чоловіки, можливість проходу мілиною, безоплатне проходження річкових шлюзів, легке транспортування на автопричепі на будь-яку водойму України (річку, став, озеро, море). Просте обслуговування та зберігання в зимовий період. Проектна вартість будівництва - 25 тис. гривень. Будується воно на громадські кошти, тобто - всіх бажаючих долучитись до цієї благородної справи. Всі меценати зараховуються до почесного екіпажу (залоги) чайки і матимуть змогу ходити нею у походи. Коштів поки що обмаль, що трохи стримує будівництво, скаржаться наші автори ідеї, а тому запрошують усіх бажаючих матеріальних помічників звертатись за адресою: вул. Першотравнева, 33, тел. (05235) 7-41-56.

Морем ходитиме "Козацький звичай"

"Ідея олександрійської чайки полягає в тому, щоб наші мешканці мали змогу доторкнутись до морських козацьких традицій, пройти під вітрилами по наших водоймах. А також розпочати навчання молоді морської справи, брати участь у регатах, ходити у морські походи Дніпром, представляти Олександрію та Кіровоградську область на великих святах в Україні. Наш проект не такий великий, як чайка "Пресвята Покрова", яка пройшла всю Європу та ходила океаном, але цей проект може бути тільки початком у великій справі розбудови козацького флоту по всій Україні", - переконані наші козаки-подвижники.

О. Наріжний

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 10 липня 2011 року.

Як повідомлялося у попередньому номері "ОТ", за ініціативи Олександрійського громадського товариства "Козацький звичай" у нашому місті нещодавно було розпочато будівництво вітрильного човна - прототипа славетних козацьких чайок. Ця ідея виникла у очільника місцевого козацтва Сергія Григор’єва та його товариша, також переконаного прихильника давніх козацьких традицій з Харкова на прізвисько Непийпиво.

За задумом обох ентузіастів, новітня чайка повинна була відповідати багатьом вимогам: бути достатньо простої конструкції, легкої ваги, простого керування (що давало б змогу вести її мінімальному екіпажу з двох чоловік), транспортабельною для перевезення судна суходолом, маневреною на воді, прохідною по мілині, економічною у виготовленні і задовольняти ще цілий ряд технічних умов.

А головним і чи не найскладнішим завданням, яке поставили перед собою подвижники, було збудувати судно у дуже стислий термін та спустити його на воду, у день (а точніше, вечір) традиційного народного гуляння Івана Купала. Таке дійство ось вже не перший рік відбувається в історико-культурному урочистому центрі "Козацький звичай", розташованому на березі відомої водойми, що поблизу Мартоіванівки.

Наші корабели впоралися з непростим завданням. Збудована за оригінальним проектом чайка, як і планувалося за програмою Купальського свята, легко "зійшла зі стапелів" на чисте плесо мартоіванівського озера о 19-й годині 6 липня. За традицією, новостворене судно назвали у день спуску його на воду іменем засновника Олександрії - легендарного Козака Вуса. Звичайно, робота над удосконаленням і добудовою вітрильника ще триватиме (як продовжують будуватись після спуску на воду і великі морські судна), та все одно цьогорічне Купальське свято стало тією точкою відліку, від якої місцеве козацтво перестало бути суто сухопутним: попереду у нього - освоєння водних просторів. Наші козаки-ентузіасти переконані: це лише початок - перша чайка стане "першою ластівкою" малого олександрійського флоту. А нам, за морською традицією, залишається побажати "Козаку Вусу" попутного вітру і шести футів під кілем!

О. Осауленко

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 17 липня 2011 року.

ДАЛЕКИЙ "ПОЛІТ" ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЧАЙКИ

Про незвичайний витвір місцевих умільців - вітрильний човен, виготовлений за образом і подобою стародавніх суден - "чайок" запорізьких козаків, ми вже розповідали у попередніх випусках "ОТ". Чайка була збудована у стислі терміни за ініціативи Олександрійської громадської організації "Козацький звичай" і спущена на воду озера колишнього Байдаківського розрізу якраз на свято Івана Купала. Але невгамовному товариству "Козацького звичаю" обмеженого простору цієї акваторії (нехай навіть і дуже глибокої) виявилося замало. Подібно волелюбному духу своїх пращурів, їх вдача вимагала далеких походів і нових пригод.

Шукати привід довго не довелося. Серед сучасних адептів славного українського козацтва вже давно живе така традиція: щороку збираючись разом поблизу с. Капулівка Нікопольського району, відзначати тризну отамана Запорізької Січі Сірка. Там ще у давні часи встановлено пам’ятник цій видатній історичній особистості. Вшановувати пам’ять січового отамана серед сучасних козаків заведено у першу неділю серпня. От голова Олександрійського товариства "Козацький звичай" Сергій Григор’єв і вирішив не просто відвідати у визначений день історичне місце, а дістатись туди Дніпром на новозбудованій чайці. Його однодумці схвалили ідею. Команда чайки (або, як казали запорізькі козаки, залога) зібралась у кількості п’яти чоловік, серед яких і вже відомий нам козак з Харкова Непийпиво, товариш олександрійського козацтва і будівничий згаданої чайки.

Як розповідає козак Сергій, маршрут походу був таким: спершу доправити автотранспортом по суходолу судно до острова Хортиці, а вже звідти - вниз за течією по Дніпру.

"Вниз за течією - легко сказати, - говорить Сергій. - Це приблизно 120 кілометрів водою і більшу частину цієї відстані довелося йти на веслах, оскільки | течія Дніпра у тих місцях часто навіть не відчувалась (ми тримались ближче до берега, бо йти судноплавним фарватером небезпечно). А вітер часто змінювався, отож вітрила човна не надто нам допомагали. Втім, іноді все ж ми використовували вітер і швидко навчились керувати судном не лише при бакштагу (попутний напрямок вітру. - Прим. авт.), а й при боковому, і навіть майже зустрічному вітрі, користуючись у різних випадках прямим парусом і стакселем.

Отже, переночувавши на Хортиці і склавши наше судно, ми вийшли 5-го серпня о 5-й ранку; йшли повний світловий день, у дві пари весел (чотири веслувальники і один стерновий - Непийпиво) аж поки не настали сутінки. Переночували на березі у наметах і вранці о 4-й знову в дорогу (ми боялись спізнитись на наш всеукраїнський зліт). Боятись були підстави, оскільки нас чекали чимало пригод. Наприклад, ледь вийшли з Хортиці, як налетіли на підводну скелю і зламали шверт (частина човна, схожа на кіль. - Прим. авт.). На щастя, у нас був запасний, і ми швидко його полагодили. У інших місцях доводилося обходили розставлені у воді сіті риболовецьких господарств. А ще під час подорожі нас застав дощ і шторм з сильним боковим вітром, який у районі Каховського водосховища відніс нас далеко від берега. Завдяки цим та іншим пригодам ми прибули на місце шостого серпня аж о 20-й годині, хоча сподівалися повернутися значно раніше.

Звичайно, можна було не морочитись, а навісити мотор на човна і при його гарних ходових якостях ми б дістались мети години за три. Але нам це було не цікаво. Наше завдання було випробувати чайку і себе в умовах, максимально наближених до тих, у яких ходили в морські походи наші славні предки, запорожці. І слід сказати, наше судно у поході перевершило всі сподівання, показавши себе якнайкраще.

Під час нашої подорожі нам довелося зустрічати різноманітні вітрильні плавзасоби, утому числі й надзвичайно дорогі яхти. Але слід відзначити, всі екіпажі вітались з нами дуже чемно і висловлювали нам свою підтримку. На місці призначення козацьке товариство зустріло нас тепло і врочисто, відсалютувавши пострілом з гармати. До речі, наша чайка цього року була єдиним у своєму роді судном (крім нас, лише одна команда прибула Дніпром із Запоріжжя на звичайній шлюпці з вітрилом).

Звичайно, запам’ятався і сам всеукраїнський зліт під назвою "Тризна Сірка". Цікава програма вшанування пам’яті одного з найславетніших отаманів Січі, цікаве козацьке товариство. Одним словом, все це разом справило на нас надзвичайне враження. Знаєте, виходив у похід з Олександрії - голова була забита всіляким буденним клопотом, а повернувся, як нова копійка, ніби гора з плечей… А ще ми набули безцінний досвід походу під вітрилами, отож я тепер навіть можу бути інструктором. Справді, без жартів звертаюсь до читачів "ОТ", хто бажає долучитись до цієї цікавої справи, можуть звертатись за порадами до мене за тел. 7-41-56.

Також ми дуже вдячні всім, хто нам допоміг з організацією походу. Окрема подяка голові Олександрійської райдержадміністрації Сергію Кузьменку за сприяння у здійсненні нашого задуму", - сказав на завершення Сергій Григор’єв.

О. Осауленко

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 10 вересня 2011 року.

ФОТОЗВІТ ПОХОДУ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИХ КОЗАКІВ

НА КОЗАЦЬКИХ ЧАЙКАХ «КОЗАК ВУС» ТА «КАРПО»