Nash polubotok.jpg

СКАРБ НАКАЗНОГО ГЕТЬМАНА ПАВЛА ПОЛУБОТКА

Руданський, Степан. Павло Полуботок [Текст] / Степан Руданський. - Вірш. 

Обьявление [Текст] / Александр Иванович Рубец // Новое время. - Санкт-Петербург, 1907. - 20 ноября. - № 11384.

Статья [Текст] // Русское слово. - 1908. - 06 января.

Гиляровский, Владимир. Лжемиллионы гетмана Полуботка [Текст] / Владимир Гиляровский. - Фейлетон.

Статья [Текст] // Черниговское слово. - Чернигов, 1908. - Январь. - № 352.

Пржевальский, В. В. Отчетъ казначея Распорядительнаго бюро по делу объ отысканіи наследства Гетмана Полуботко [Текст] / В. В. Пржевальский. - Полтава, 1908. - 24 с.

Павло Полуботок - український гетьман [Текст] / Упорядник В. О. Замлинський. - Київ: Либідь, 1990. - 49 с.

Кулиняк, Данило. Останній кошовий Петро Калнишевський [Текст] / Данило Кулиняк, член Спілки письменників УРСР. - Київ: Видавництво Товариства "Знання" України, 1991. - (Час і суспільство). 

Кулиняк, Данило. Соловецький в'язень. Останній кошовий Січі Запорізької [Текст]: Історичний нарис / Данило Кулиняк. - Київ: Радянський письменник, 1991. - 71 с.

Мушкетик, Юрій. Гетьманський скарб [Текст] / Юрій Мушкетик. - Київ: "Спалах" ЛТД, 1993.

Прокопенко, Вячеслав. Сокровище [Текст] / Вячеслав Прокопенко. - Киев, 1993.  

Плотнір, Федір. Петриківські бувальщини [Текст] / Федір Плотнір. - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2000.

Жирнов, Е. Золотой бочонок-1 [Текст] / Е. Жирнов // Комммерсантъ Власть. - 2000. - 12 сентября. - № 36. - С. 43.

Жирнов, Е. Золотой бочонок-2 [Текст] / Е. Жирнов // Комммерсантъ Власть. - 2000. - 19 сентября. - № 37. - С. 52.

Малишевський, Ігор. Детектив з гетьманським золотом. Найбільший у світі скарб з англійських печер Алі-Баби [Текст] / Ігор Малишевський // Дзеркало тижня. - Київ, 2001. - 22 грудня. - № 50 (374).

Гаврюшин, Олег. Дурень думкою багатіє, або Чому заповіт Полуботка не міг бути написаний в принципі [Текст] / Олег Гаврюшин // Дзеркало тижня. - Київ, 2002. - 02 березня.  

Малишевський, Ігор. Ще раз про курку з оленячими рогами і про ментальність [Текст] // Ігор Малишевський // Дзеркало тижня. - Київ, 2002. - 28 березня. 

Прокопенко, Вячеслав. Сокровище [Текст]: Историческое расследование / Вячеслав Прокопенко. - Киев, 2012. - 441 с.  

Салтан, А. Н. Бессрочный английский депозит гетмана Полуботка [Текст] / А. Н. Салтан. - Киев, 2016. - 02 апреля. - Електронний ресурс: http://www.sled.net.ua/bessrochniy/angliyskiy/depozit/getmana/polubotka/2016/02/04

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства

ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО КОЗАЦТВА

Чумак, О. М. Південно-слов'янська еміграція і запорізькі козаки [Текст] / О. М. Чумак  // Регіональне і загальне в історії [Текст]: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з'їзду (9 листопада 1995 р.). - Дніпропетровськ: Пороги, 1995. - 328 с. - С. 260-261.

Абросимова, С. В. До історії Нової Сербії (документи з архіву канцелярії Новосербського корпусу) // С. В. Абросимова, О. М. Чумак // Південна Україна ХVІІІ-ХІХ ст.: Часопис. - Запоріжжя, 1996. - № 2. - С. 19-27.

Дьомін, О. Б. Документи канцелярії Новосербського корпусу як джерело / С. Б. Дьомін, О. М. Чумак // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). - Випуск 6. - Київ, 1999. - С. 166-171.

Чумак, Ольга. До історії діяльності канцелярії Новосербського корпусу [Текст] / Ольга Чумак. - 2003.

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства

ЛЕГЕНДА ОБ ОСНОВАТЕЛЕ ПОСЕЛЕНИЯ УСИКОВКИ

Долгое время бытовала легенда, что в кургане, (сейчас там — Братская могила) похоронен "козак Вус", которого считали основателем города. Архивные источники указывают, что Григорий Усык вместе с братьями уехал из Усовки во время поселения здесь сербов (Новая Сербия) и преобразования села в щанец Бечею. Они значатся в списках жителей слободы Овнянка (сейчас - Новостародуб) за 1767 год. Кстати, в этом списке даже указано количество лет Г. Усыку (61 г.). В последующие годы среди жителей Бечеи Усыков уже больше не было.

Алнет: Александрия в Интернете, 11.10.2005

Від Козака Вуса до майбутнього Олександрії

ВІД КОЗАКА ВУСА ДО МАЙБУТНЬОГО МІСТА ОЛЕКСАНДРІЇ

Небагато зараз у нас існує календарно-релігійних свят, які б ми відзначали з такою радістю, творчим запалом і бажанням відродити історичну пам’ять свого народу. Одним із таких свят став міський фестиваль "Козацька слава", що проводився з ініціативи міського голови С. К. Цапюка.

Це свято стало помітним явищем у культурному та спортивному житті Олександрії. У ньому взяли участь команди майже всіх загальноосвітніх, вищих та професійно-технічних навчальних закладів міста. Майданчик біля стадіону "Ніка" гудів, як вулик. Кожна команда формувала свій курінь у кращих козацьких традиціях. Столи "ломилися" від різних страв, особливо вабив куліш, зварений за стародавніми рецептами, смак якого оцінювало вимогливе журі.

А конкурс козацької пісні ще раз довів, що козацькому роду нема переводу, а українським пісням нема кінця. Гості фестивалю - відомі в нашому місті хорові аматорські колективи, юні вокалісти з Олександрійської дитячої музичної школи, спортсмени з школи бойового козацького мистецтва "Спас" мали змогу продемонструвати свою виконавську майстерність, сценічну культуру, яскраві українські костюми і художній смак у виборі репертуару.

В кінці фестивалю переможці та учасники отримали від міського голови дипломи та пам’ятні сувеніри. Всі, хто прийшов цього суботнього дня до парку Т. Г. Шевченка, були свідками яскравого і незабутнього свята козацької слави, козацької волі та козацької пісні. Взагалі приваблює незвичність події, національний колорит і глибокий зміст заходу. Сподіваємося, що для нашого міста цей фестиваль стане традиційним, тому що саме такі свята покликані відроджувати минулу славу нашого рідного краю та формувати високу самосвідомість суспільства, зокрема підростаючого покоління.

Культурна громадськість міста також упевнилась, що освячення каменя на місці майбутнього пам’ятника Козаку Вусу в рік 260-річчя м. Олександрії споруджено буде. Скільки навколо легендарної постаті засновника нашого міста на різних мовах точилося розмов, вишукувалося історій, а міський голова прийняв остаточне рішення та зробив перший крок до документального втілення цього образу. Дано доручення управлінню культури Олександрійської міської ради працювати над проектом пам’ятника та всього скверу біля міського Обрядового центру.

Хотілося, щоб у цій благородній справі взяли участь громадськість нашого міста, історики, краєзнавці, художники, засоби масової інформації. Усі пропозиції приймаються в управлінні культури Олександрійської міської ради.

Для тих, хто ще нічого корисного в цьому напрямку не зробив, а вже критикує засновників цього проекту, необхідно зрозуміти, що культура - це, власне, стан душі, готової та мобілізованої переконаннями роботи на добро для інших незалежно від власного достатку, а цілком залежної від чистоти душі і серця.

Т. Мокрецова,

член журі фестивалю

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 4 листопада 2005 року.

history2

СТВОРЕНО ОЛЕКСАНДРІЙСЬКУ КРАЄЗНАВЧУ ОРГАНІЗАЦІЮ

Нова абревіатура ОКО з’явилася днями в Олександрії. Вона означає "Олександрійська краєзнавча організація", й ініціатором її створення стали відомі й молоді дослідники давнини. Їх починання підтримав депутат міської ради, голова Олександрійської райдержадміністрації Володимир Конюшенко. До складу новоствореної організації увійшли відомі краєзнавці Ольга Божко, Надія Жахалова, Анатолій Кохан, Віктор Голобородько, Фаїна Спектор та інші подвижники.

Принциповим моментом програми ОКО стане ставлення до історії краю як до неподільного цілого. "Як не можна розділити річку Інгулець на міську та районну, так і історію Олександрійщини потрібно розглядати у вигляді єдиного цілого" - наголосив Володимир Конюшенко.

Очікуються новації і в методологічному підході до краєзнавства. Зусилля членів спілки будуть спрямовані не лише на дослідження історії та географії краю, а й на практичне застосування новітніх доробок науковців, зокрема, при вивченні споріднених предметів у школах та інших навчальних закладах. У найближчих планах спілки ОКО - видання краєзнавчого альманаху та впровадження місцевої краєзнавчої премії імені Василя Никифорова.

Людмила Московченко,
прес-секретар Олександрійської РДА

Джерело публікації: офіційний вісник Олександрійської районної ради Кіровоградської області - газета "Сільський Вісник" від 03 грудня 2005 року.

ГРОМАДСЬКИЙ РУХ «КОЗАЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ»

Відродження козацьких традицій в Олександрії - головне завдання громадського руху "Козацький звичай".

При організації діє школа бойових мистецтв "Спас", де опановують мистецтвом козацького бою, іграм та забавам козаків. Інструктор-кандидат у майстри з кінного спорту, навчає бажаючих техніці вправляння з кіньми.

http://ktm.net.ua/2009/08/04/41/

ЗАСНОВНИКИ МІСТА ГІРНИКІВ

Серед багатьох козацьких родоводів, відомих в історичних джерелах протягом XV-XVIII століть, найдавнішим, певне, слід вважати родину Усів (у окремих документах Усики, Вуси). Вихідці з роду Усів представляли українське козацтво у всіх прошарках. Були серед них прості козаки, кошові, отамани, полковники. Про тих з них, хто залишив помітний слід у історії України та сучасної Кіровоградської області - наша розповідь. 
Ставили за Виссю "городці"...
Територія у межиріччі Інгулець-Синюха - це та земля, про яку з давніх-давен складалися легенди. Саме у цих степах селяни не залишали на ніч плуга, бо заросте травою - на ранок не знайдеш. А в річку встроми дишло - і не впаде: така щільність від риби. У небі тісно було від птаства, у полі - від тварин. Незчисленні табуни диких коней-тарпанів розгулювали берегами річок.
Так було з часів, коли ці землі належали Київській Русі. У середині XIII століття все різко змінилося - вогненним смерчем пронеслися над квітучим краєм монголо-татарські полчища, витоптавши копитами і випаливши вогнем усе живе. Хто вижив - утік на Лівобережжя Дніпра. Довгі три століття місцевість залишалася Диким полем.
Та у кінці століття п’ятнадцятого почався зворотний процес. Тепер вже задніпровські землі, захоплені польськими феодалами, стали нестерпними для українців, що страждали від нещадного гноблення та католицького приниження. Рятівним краєм став простір між Виссю і Синюхою - вільні землі. І подалися відчайдушні перебіжчики шукати кращої долі. "Як перейшов Вись, то тільки п’ятами блись", - склав у ті часи народ поговірку.
І почало відроджуватися обезлюднене Дике поле. Поселень після татарського спустошення тут ще не було. Але шукачі щастя облаштовували "уходи", тобто тимчасові мисливські, рибальські, бортні промисли, де запасалися на всю зиму провіантом. А щоб захиститися від нападників, насамперед кримчаків, брали з собою зброю. Так у цих краях виникло козацтво. Поступово освоюючи степи, відчували перебіжчики живильний дух свободи. І почали ставити на нових землях "городці", потихеньку самі робилися господарями своїх обійсть.
"Городці" переростали у хутори, села, слободи. Назви їм давали ті, з яких новосели перебралися. На береги Інгульця (літописна назва Івля. Вона та ще Вись згадуються у літопису за 1190 рік), переселився із слободи Усівки (тепер Баришівський район Київської області) потомок "уходівця" у третьому чи четвертому коліні Семен Ус.
"Цілим серцем прагнуть бою"
З історії знаємо, що перша згадка про організований козацький осередок відноситься до 1489 року. Саме тоді загін на чолі з київським воєводою Юрієм Пацом напав на московський купецький караван на Таванській переправі. Цей рік прийнято вважати роком заснування українського козацтва, 500-ліття його було урочисто відзначено восени 1989 року у кількох областях тоді ще радянської України, у тому числі й Кіровоградської. Нині минає 520, а незалежна Україна не святкує - мабуть, не на часі.
Від добре озброєних і вишколених козаків потерпали не тільки московіти, а й татари, польські поміщики. Аби не допустити широкої "вольниці", польський король Сигізмунд Август, чиїми підданими були козаки, почав залучати їх на військову службу Польщі з усіма належними виплатами. 5 червня 1572 року він підписав універсал, яким доручив цю справу шляхтичу Яну Садовському, призначивши його "старшим і суддею над усіма низовими козаками з тим, щоб він чинив би над ними по справедливості". Так був споряджений перший реєстровий козацький полк. Спочатку він налічував 300, згодом 500 козаків. Цей реєстр, на превеликий жаль, не зберігся, або ж перебуває невиявленим у якомусь із архівів, вочевидь, Польщі.
Зате в архівах давніх актів Варшави, "Скарбі короннім", уже майже 430 років зберігаються пожовклі аркуші, на яких латинськими літерами записано прізвища і міста козацького полку. Ось його повна назва: "Реєстр козаків низових запорозьких і річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви. Складений під час видачі сукна і грошей в останній чверті року служби. Привіз і виплачував пан Собестіан Недзвіцький, слуга пана Станіслава Дроєвського каштеляна перемишльського, шафара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця, дня 30". Цей надзвичайно важливий документ, який ніколи не використовувався історіографією у повному обсязі, українською мовою вперше оприлюднений 13 червня 1991 року у газеті "Літературна Україна".
Цей унікальний документ проливає багато світла на визначення козацького родоводу Усів, які залишили в історії області довічний слід. Він зберіг список 532 козаків і старшин-шляхтичів, яким 30 березня 1581 року видавали платню за участь у Лівонській війні. Згодом цей полк брав участь у походах на Крим, Молдовію, Австрію. Сучасники залишили опис зовнішнього вигляду українських козаків того часу. "Це немолоді, хоробрі люди, на добрих конях, кожний з довгою рушницею, на взірець шотландських, мають з собою десять польових гармат, цілим серцем прагнуть бою".
Командиром полку був призначений "поручник козаків низових запорозьких" Ян Оришовський. Під його безпосереднім керівництвом перебувала рота із тридцяти козаків. Потім йде п’ятсот козаків, поділених на десятки, на чолі кожного отаман, який входить до числа десятка - отже він складається з отамана і дев’яти козаків. Був іще підрозділ із двадцяти достойників, які, вочевидь, складали прибічну роту Оришовського під назвою "Піддані його королівської милості міста Вінниці". Більшість козаків мають прізвища від назви міст, з яких вони записалися у полк: Костя з Києва, Грицько із Скали (тобто Скалевої теперішнього Новоархангельського району), Степан з Межиріччя і т.д. Значна частина прізвищ утворена від походження його власника або зовнішності (Тишко Кравець, Матій Цирульник, Іван Голий, Семен Чорний, Остап Коза тощо).
Шістнадцятим у списку особистої роти поручика Оришовського значиться Семен Ус. Звернемо увагу на кілька обставин, щоб хоча б у наближеній формі визначити характерні риси цього козака. Записували до реєстру насамперед заслужених, досвідчених вояків, а також представників вищих прошарків. Щодо досвіду - вже було сказано: немолоді, хоробрі. Щодо прошарків - Уса записали до роти командира, тобто - до штабу. Це багато про що свідчить. Прибув на службу із Усівки (вуса, як зовнішня ознака, не могли визначати прізвища - вусатими козаки були переважно всі).
Від козацького кореня
Отож, Семен Ус, нащадок невідомого нам "уходника", який зі своїми товаришами став засновником українського козацтва, першим залишив письмовий слід в історії славного минулого України. Після нього родословна Усів знову втрачає кілька спадкових ланок - сторінок сімейної біографії. А через століття на історичній арені з’являється наступний представник давнього козацького роду - Василь Ус. Він потрапляє у вир значних суспільних потрясінь.
...18 липня 1666 року. На Лівобережжі спалахнуло антифеодальне повстання Переяславського полку, як масовий вияв незадоволення козацької голоти проти гніту і утисків царських воєвод і проросійської політики гетьмана Івана Брюховецького. Центром виступу стала слобідка Богушківка, де перебували Переяславська та Бориспільська сотні полку. Участь у повстанні взяли п’ятсот козаків. Повстанці вбили переяславського полковника Єрмоленка і на козацькій раді обрали нову полкову старшину на чолі з Василем Усом. Про розмах повстання свідчить хоча б той факт, що Брюховецький кинув на його придушення шість полків, а царський уряд послав їм на допомогу дві тисячі російських вояків піхоти та триста кіннотників-калмиків.
Ясна річ, проти такої переважаючої армади повстанці встояти не могли. Василь Ус із своїм загоном, рятуючись від переслідувань, перебрався у південні краї Росії і, зібравши місцеву голоту (голытьбу), продовжував боротьбу. Повстанці захопили Вороніж, Тулу, всюди громлячи поміщиків і воєвод. Зустрівши опір військових, Ус повів свій загін на Дон: там збирав сили для козацько-селянської війни Степан Разін. Козаки Уса влилися до лав повстанців, керівник загону запорожців став правою рукою Разіна.
Повстання Разіна добре відоме в історії, а ім’я отамана Уса нерозривно пов’язано з гучними перемогами разінців. Під час взяття Царицина Разін командував кіннотою і піхотою, а очолити річковий флот доручив Усу - керівник повстання добре знав: українські козаки розуміються на морських справах.
Прагнучи забезпечити собі надійні тили, Разін вирішив захопити Астрахань. Штурм міста розпочався у ніч з 23 на 24 червня 1670 року. Завдяки вміло розробленому маневру, флотилія Уса вдарила з протилежного боку фортеці, яку захищало військо царя. Усівці знищили корабель "Орел" і захопили 22 гармати. Місцевого воєводу повстанці стратили, натомість у місті було запроваджено козацьке самоврядування на чолі з Василем Усом. Помічником його було обрано козака із загону отамана запорожця Федора Шолудяка.
На жаль, Василь Ус тяжко захворів на малярію і невдовзі помер. Його замінив на посаді отамана Федір Шолудяк. Та недовго повстанці утримували Астрахань: у кінці літа царські війська захопили місто. Козацького ватажка московіти стратили страшною смертю, а трохи пізніше було втоплено у крові повстання відчайдушного отамана Степана Разіна.
***
Важко визначити точно подальшу родословну козацьких спадкоємців Василя Уса - документальних даних про стан його сім’ї не знайдено. Але аналіз часу, подій, співставлення фактів дає право вважати сином Василя Уса Федора. Цей чоловік потрапив до історії зовсім невипадково. У липні 1700 року запорожці звернулися до російського уряду з проханням виплатити їм кількарічне жалування. Гетьман Мазепа призначив велике посольство для поїздки у Москву з чолобитною до царя Петра. До складу делегації включили 80 січовиків. Серед них у списку бачимо Федора Уса. Звичайно, потрапити до такої іменитої кампанії непросто, то ж і Федір, певне, був добре знайомий полковій верхівці.
Прізвища наступних поколінь Усів знаходимо у архіві коша Нової Запорозької Січі. Зокрема, козака Кисляківського куреня Тимофія Уса. Він із сотнею своїх товаришів став жертвою підступних дій російського воєводи Умані. При поверненні козацького загону влітку 1738 року з Дністровського походу із чималою здобиччю, їх запросили начебто у гості. А коли довірливі козаки, добре повечерявши, уклалися спати, їх всіх було знищено.
Однією з найколоритніших постатей середини XVIII століття у козацькому середовищі був полковник Кальміуської паланки Марко Ус. Як представник паланкової старшини, він потрапив до багатьох документів, у яких відбито діяльність паланкової верхівки на чолі з отаманом Павлом Козелецьким. Цікавим є лист за підписом полковника Уса Бахмачській слідчій комісії, яка розглядала конфлікт між запорожцями та російськими ратоборцями, що виник на прикордонних землях. Підпис Марка Уса під листом з усіма титулами, званнями, нагородами залишений латинською мовою. Не в одному документі можна побачити подібні тексти. Це свідчить про те, що полковник мав відповідну до його високого становища європейську освіту.
У документах Січі трапляється прізвище гардового полковника Йосифа Уса 1744 року у зв’язку із стратою Лисянським губернатором козака Дядьківського куреня Андрія Губ’якого полковник Йосиф Ус послав для закупівлі майна для полку. (Такі непрості стосунки були між козаками і московськими чиновниками). Водночас у архівах Київського губернатора знаходимо дані за той же 1744 рік, що пасіка "прозываемая Усова з давних лет… занятая Иваном Усом – обывателем Переяславского полку». Співставляючи роки життя Тимофія, Йосифа, Марка й Івана, можна припустити, що вони були братами (можливо, двоюрідними). Їхнім найближчим родичем (теж, ймовірно, братом) був писар коша Михайло Ус, згадуваний у працях Дмитра Яворницького.
Як бачимо, документи XVIII століття представляють нам ціле сузір’я козацької родини Усів, причому різного рангу - від рядового козака до полковника і отамана. При цьому треба враховувати специфіку тогочасної письмової мови, авторів записів, навіть їхню національність - нерідко власні назви, прізвища вони подавали у своїй вимові. Тому й трапляються у різних документах розбіжності, зокрема перекручені прізвища. Скажімо, Усів інколи називають Усиками або й Вусиками, у деяких паперах здибуємо навіть Гусика (на зразок Умань - Гуман, обід - гобід). Не виключено, що й прізвище Гусак (Гусаков) походить власне не тільки від назви птаха.
***
Отож, ми встановили дерево родоводу Усів від його засновника Семена, коли ще воно тільки проростало одинокими гілками, і дослідили до другої половини XVIII століття, коли це дерево розрослося міцним корінням і могутнім віттям. Останніми представниками роду, які нас найбільше цікавлять, були брати Грицько (двоє), Сидір та Пилип. Всі вони були козаками Кременчуцької сотні Миргородського полку. У 1743 році брати переселилися з Лівобережжя у село Белецківку. А вже 1745 року у документах, що зберігаються у московських архівах, знаходимо запис: "При речке Ингульце хутор казаков Грицка, Сидора, Пилипа и Гриця Усиков об одной избе с сенокосными лугами". Інший документ конкретизує ці дані: "Над речкой Малым Ингульцом деревня Усиковка".
Архіви зберегли списки перших поселенців хутора, а пізніше слободи. Серед них знаходимо прізвища Грицька Куцовола з братом Костею, Федора Годка, Василя Шкандиби, Данила Бабенка, Грицька Куценка з сином Феськом і братом Хомою. Показові такі прізвища: Семен Перевертайло, Степан Репенко, Яків Головко, Демко Шиш, Павло Ткач. За переписом 1752 року у слободі налічувалася 541 хата, у них проживала 581 сім’я козаків, посполитих, підсусідків.
Таким чином робимо висновок: 1745 року у верхів’ї Інгульця було засновано поселення Усівка (Усиківка). Це був хутір братів Усів. Поступово він розрісся у слободу, потім у досить велике село. Під час існування нової Сербії українське село стало місцем дислокації гарнізону 11-ї роти сербського Пандурського полку і перейменоване на Усиківський шанець, а потім на Бечею. 1784 року поселення перетворене на повітове місто і назване Олександрійськом (на честь внука російської імператриці Катерини II, майбутнього імператора Олександра I). З 1806 року носить сучасну назву - Олександрія. Подальша історія міста гірників добре відома.
Наступного року одному з найдавніших міст нашої області козацькій Олександрії виповниться 265 років. Зовсім непогано було б до ювілею повернути гірняцькому місту красиву і романтичну історичну першоназву - Усівка. А ще - встановити пам’ятник на центральній площі міста. Привід теж більш, ніж очевидний: 30 березня 2011 року минає 430 років від дня створення реєстрового козацького війська, одним із керівників якого був родоначальник знаменитої династії в історії українського козацтва Семен Усик - далекий пращур засновника Олександрії Грицька Уса. Розробити і виготовити монумент із задоволенням візьметься кіровоградський скульптор Віктор Френчко.

Юрій Матівос, краєзнавець.

Джерело публікації статті: щотижнева обласна громадсько-політична газета "Кіровоградська Правда" (м. Кіровоград). Випуск від 20 жовтня 2010 року. 

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ СУПЕРКОЗАК - 2010

Минулого тижня, у четвер, 14 жовтня, окрім великого православного свята Покрови Божої Матері, українці відзначили ще одне, не менш значуще для всього нашого народу історичне свято - День козацької слави. Напевно, особливим воно було зокрема і для Олександрії, яку справді можна вважати козацьким краєм, що пишається славетними козаками "Спасу" та не менш відважними вихованцями "Захисту", які, до того ж, разом нині будують справжню січ, на зразок Запорізької, що буде знаходитись біля Мартоіванівки, де традиційно вже котрий рік поспіль у справжніх українсько-козацьких традиціях влітку організовуються народні гуляння на свято Івана Купала.

В Україні ж офіційне державне свято козацької слави існує вже 11 років. А торік в нашому місті було започатковано шоу-конкурс "СуперКозак", присвячений цьому дню.

Слава про минулорічне святкове шоу дійшло до всіх куточків Кіровоградщини, і воно по праву було визнане найкращим. Чистого джерела духовності, справжньої любові до рідного краю, народних звичаїв та обрядів, а разом з тим і здорового способу життя - усього цього так не вистачає нашим сучасникам.

Шоу-конкурс "СуперКозак" - це свято відродження козацької доблесті і слави, жартів і гумору, волі до перемоги у справжніх козацьких змаганнях.

Минулого року участь у конкурсі взяло вісім завзятих козаків, учнів-одинадцятикласників олександрійських загальноосвітніх навчальних закладів. Високий рівень їхніх знань, кмітливість, дотепність та добра фізична підготовка забезпечили незабутнє враження глядачів і суддів. Ростислав Сенета, Олег Бубнов, Денис Дудник, Валерій Гейко, Володимир Коваль, Кирило Колесник, Ярослав Жуфалаян та Євген Ільїн — завдяки минулорічному конкурсу стали справжніми зірками. А цьогоріч за звання "СуперКозак" боролися кращі представники студентської молоді: Іван Діденко (Коледж менеджменту), Микола Плаксій (Медучилище), Андрій Небилиця (Педколедж), Павло Радочин (Аграрний технікум), Руслан Хода (Училище культури), Олександр Костак (Політехнічний коледж) та Олександр Шепель (КІРУЕ). Загалом хлопці змагалися у чотирьох конкурсних епізодах і зрештою всі заслуговували на перемогу, хоча насправді так і отрималось, адже під час оголошення результатів із уст голови журі, начальника управління культури і туризму Івана Баранова, лунали наступні слова: "Переможцем шоу-конкурсу "СуперКозак" у номінації (наприклад) "Козак-кмітливість" став…” І таких номінацій було аж шість, звісно, окрім сьомої, яка мала назву "СуперКозак-2010". До речі, й у журі були не менш відважні козаки: Вадим Власенко (керівник спілки козацьких товариств запорізького направлення при Кіровоградській облдержадміністрації, полковник), Олександр Піщанський (голова спілки "Всеукраїнський союз радянських офіцерів", полковник), Олег Репенько (військовий комісар міста та району, підполковник), Сергій Григор’єв (голова козацького товариства "Козацький звичай"), Сергій Кисляк (керівник школи традиційного козацького бойового мистецтва "Спас") та Євген Грановський (головний редактор Олександрійського радіомовлення).

Конкурсні епізоди стали справжніми випробуваннями для студентів-козаків. У першому, наприклад, учасники мали представити себе, своє життєве кредо і, звісно ж, запам’ятатися як журі, так і глядачеві. Яскраво із усіх у цьому епізоді вирізнився студент Аграрного технікуму Павло Радочин, який у колоритно-козацькому костюмі презентував, реп-візитку. З огляду на реакцію глядачів, Павлу вдалося вразити і завоювати прихильників. "Депутатам покажу, як дбати про державну скарбницю", - найяскравіший речитативний вислів козака. Іван Діденко також намагався зазіхнути на політику: "Такий і президентом може стати", - зазначив він, представляючи себе.

Відразу ж після першого конкурсного епізоду справжній отаман Олександр Піщанський провів посвяту у козаки, тим самим благословивши хлопців на подальші змагання. Далі хлопці боролися інтелектуально - по два запитання від прекрасної Хурем у ханському царстві показали, наскільки козаки знаються на тонкощах устрою Запорізької Січі та життя козаків. Але справжнім випробуванням став третій конкурсний епізод, у якому хлопці мали показати свої вміння у виконанні бойового гопака, що є не просто танком, він уособлює і любов до рідної землі, яку треба вміти захистити, і любов до ближнього, якого треба попередити, а потім вправно довести, що з козаком ворогувати не слід, і любов до мистецтва — краси, вишуканості. Є навіть ціла наука бойового козацького мистецтва спас, якому хлопці намагалися навчитися, аби достойно виступити у третьому конкурсному епізоді.

Перед початком конкурсу глядачі і журі стали свідками відео, яке зняли під час тренувань хлопців. Помилки, поразки, і навіть травми (Олександр Шепель отримав накол кістки, але витримав змагання до кінця) - через все це пройшли козаки, аби на сцені показати справжній клас. До речі, один з учасників - Микола Плаксій - спочатку прийшов як асистент, але зміг переконати всіх і довести самому собі, що може бути справжнім козаком. "Білі троянди" (пісня гурту "ТІК") у його виконанні разом з вокалістом Дмитром Шумським викликала шквал емоцій, оплесків і позитивного настрою серед глядачів - крім того, у цей час жінки залу отримували справжні білі троянди від юного помічника співаків.

Не менш цікавим був і вже знайомий Олександр Шепель - газоелектрозварник, який нині є студентом КІРУЕ, бо вирішив освоїти юриспруденцію. Та до всього хлопець ще й виконав цирковий номер, жонглюючи на ходулях. Під час візитки, він виокремився ще й тим, що зазначив: "Кохаю одну-єдину дівчину". Саме через нього і Руслана Ходу у журі мало не виник конфлікт, і надто довго вони не могли все ж таки вирішити, хто Достойний звання "СуперКозак". Хоча у цій перерві суддівських переговорів глядачі не нудьгували. Мистецтво справжнього козацького танцю подарували студенти та викладачі Училища культури, чарівний спів - вокальна студія "Нові імена", неперевершені трюки - Цирк молодих, а задоволення від професійно виконаного бойового мистецтва - "Спас" та "Захист".

Та час нагород все ж таки настав. Усі без винятку хлопці-козаки отримали грамоти та козацькі універсали, а титули було розподілено наступним чином:

"Козак-жартівник" - О. Костак; "Козак-інтелектуал" - М. Плаксій; "Козак-кмітливість" - П. Радочин; "Козак-талант" - А. Небилиця; "Козак-особистість" - І. Діденко; "Козак-вправність" - О. Шепель. А звання "СуперКозак" дісталося студенту Училища культури Руслану Ході, у якого того дня протягом усього шоу була найгучніша і найемоційніша підтримка.

Тож найкращі вояки - Олександрійськії козаки!

Ірина Чернієнко

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 21 жовтня 2010 року.

У К Р А Ї Н А

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ТОВАРИСТВА «КОЗАЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ»

28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Першотравнева, буд. № 33.

Тел.: +38 (05235) 7-41-56, моб. тел. +38 (066) 394-75-63, +38 (068) 464-23-09.

 

П О С Т А Н О В А

ЗАГАЛЬНОЇ КОЗАЦЬКОЇ РАДИ

місто Олександрія, 18 квітня 2011 року

 

За видатні особисті заслуги перед козацтвом у справі розвитку української культури та збереження українських національних традицій, поширення та пропаганди козацького бойового Звичаю «Спас», сприяння патріотичному вихованню козацької молоді та розвитку зеленого туризму нашого регіону

 

ЗАГАЛЬНА КОЗАЦЬКА РАДА УРОЧИСТО ПОСТАНОВЛЯЄ:


- Удостоїти відомчого звання «Почесний літописець Українського козацтва» Тобілевича Богдана Вікторовича - Головного писаря Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства «Козацький Звичай».

- Постанову оголосити до відома козаків та козачок Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства «Козацький Звичай» під час акції зі вшанування пам'яті Героїв Холодного Яру 18 квітня 2011 року.

 

ЗА ДОРУЧЕННЯМ ЗАГАЛЬНОЇ КОЗАЦЬКОЇ РАДИ ПІДПИСАВ:

 

Головний отаман козацького товариства, член

Координаційної ради з питань розвитку козацтва

при Кіровоградській обласній державній адміністрації     Григор'єв С. В.

Шановні викладачі бібліотечних дисциплін та працівники бібліотеки Олександрійського училища культури!

Вітаю Вас з професійним святом - Всеукраїнським днем бібліотек, який традиційно відзначається 30 вересня кожного року.

Висловлюю Вам глибоку подяку за активну громадянську позицію та високий рівень професіоналізму.

Упевнений, що Україні потрібна бібліотечна галузь, а її розвиток може відродити кращі духовні надбання нашого рідного міста.

Мені приємно дякувати голові циклової комісії бібліотечних дисциплін, переможцю конкурсу "Олександрієць року - 2009" у номінації "Талант року у сфері культури" Валентині Михайлівні Левчук за ті знання та уроки доброти, які вона дає своїм студентам.

Бажаю Вам благополуччя,  довгих років життя, здійснення заповітних мрій, міцного здоров’я, особистого щастя, родинного затишку, успіхів у починаннях, чистого блакитного неба над головою!

Богдан Тобілевич,

студент ІІІ курсу спеціальності

5.01020201 "Бібліотечна справа"

Джерело публікації: приватний інформаційно-розважальний щотижневик - Олександрійська міська газета "Городской курьер" від 29 вересня 2011 року. 

«СУПЕРКОЗАК» ПЕРЕТВОРИТЬСЯ НА ОБЛАСНИЙ КОНКУРС?

12 жовтня у приміщенні Палацу культури "Світлопільський" відбувся конкурс "Суперкозак-2011". Проходить у нашому місті він уже третій рік поспіль напередодні релігійного свята Покрова, на яке посвячували у справжні козаки молодих джурят. На самому конкурсі молодих юнаків також посвячували у козаки, і хоча сам обряд на сцені було поетизовано і театралізовано, він все ж виконувався з дотриманням традицій справжньої посвяти, яку щороку проводить Олександр Міщанський.

Із задоволенням про конкурс розповідає його режисер Тетяна Безсмольна: "Ідею "Суперкозака" я виношувала дуже довго. Мені хотілося показати юнацьку красу, молодецький запал і спритність. Для дівчат у нас є багато конкурсів, таких як "Міс Шарм", "Панночка", "Міні-міс". І тому я запропонувала таку ідею, яка тісно була б пов’язана з українськими традиціями, була б свіжою і не запозиченою.

"Суперкозак" - це наше, українське. Тоді я вважала, що юнаки із задоволенням візьмуть участь у такому змаганні, і не помилилася. Із цим конкурсом нам допомагало дуже багато людей, за що їм усім ми дуже вдячні. Коли я розповіла Степану Кириловичу Цапюку свою ідею, то він охоче її підтримав і допоміг коштами.

Бажаючи ознайомитися з подібними заходами, я зв’язалася з керівництвом козацького устрою з Кіровограда, Знам’янки, Дніпропетровська та Харкова і виявила, що наш конкурс такого типу - перший! Поступово він набрав сили. Хоча уже з першого разу стало очевидно, що він вартий уваги. Першого разу його учасниками були учні одинадцятих класів, тепер це уже студенти навчальних закладів Олександрії. Усі вони повинні були навчитися для конкурсу мистецтву бойового козацького гопака, а часу для цього у них було дуже мало. Незважаючи на це, хлопці чудово справилися з завданням, і публіка була у захваті.

Лідерами цього заходу стали три юнаки, вони вже брали участь в конкурсі "Суперкозак", що проходив минулого року, і Сашко Шепель, який переміг у цьому році, наполегливо йшов до звання "Суперкозак". Змагаючись у 2010 році за першість із Русланом Ходою, він відстав від переможця лише на 1 бал. Після минулорічного конкурсу Сашко пішов у школу традиційного козацького бойового мистецтва "Спас" і тепер, завдяки наполегливій праці й майстерності, став переможцем конкурсу. Хочеться зазначити, що всі хлопці, які брали участь у заході "Суперкозак-2010", тепер займаються у школі "Спас".

Конкурсних епізодів усього було чотири. Четвертий з минулого року зазнав деяких змін. Спочатку у програмі мав бути козацький свист, оскільки він був своєрідним зв’язком у козаків, а самого свисту було безліч різних видів. По-особливому вони свистіли, коли наближався ворог, коли треба підняти прапор, коли треба прийти до отамана. Ми хотіли, щоб юнаки також показали майстерність такого свисту. Не зуміли, на жаль, ми цього зробити, але можливо у майбутніх змаганнях ми все ж таки цей конкурс додамо".

Усі отримані з конкурсу кошти не пішли абикуди, а були витрачені на поліпшення умов у самому Палаці культури, минулого разу на отримані кошти було оформлено танцювальній зал, а з цьогорічного продажу квитків для Палацу культури було куплено принтер.

Сам конкурс у наступному році планує вирости до обласного рівня. Тетяна Безсмольна впевнена, що він і надалі буде проводитися в Олександрії. В інших містах також будуть проводитися змагання серед козаків і Суперкозака Кіровоградщини будуть обирати із переможців міських конкурсів. Також у майбутніх планах Тетяни Безсмольної - долучити до цього конкурсу не тільки студентів, а й школярів середнього та початкового рівнів, щоб створити три вікові категорії. Але все це у майбутньому, а зараз глядачів чекало не тільки чудово відпрацьоване конкурсне дійство, а й виставка творів народних умільців. На вході до Палацу культури грав оркестр "Ліра", а у приміщенні, де можна було побачити виставку, співав фольклорний колектив під керівництвом Юлії Мельникової.

Визначивши цьогорічного суперкозака, уболівальникам цього шоу тепер залишається лише із нетерпінням чекати наступного року, коли "Суперкозак" стане конкурсом уже обласного масштабу. Сподіваємося, що саме дійство на сцені залишиться таким же яскравим, захоплюючим і не менш цікавим, ніж цього року.

Маріанна Кравич

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 23 жовтня 2011 року.

И СЯДЕТ КАЗАК НА ПОСТАМЕНТ

О том, что нужно увековечить память основателю нашего города казаку Усу, разговоры шли с незапамятных времен, но только сейчас этот проект начал приобретать реальные очертания. По инициативе Степана Цапюка еще в бытность его первой каденции на посту мэра Александрии был установлен памятный знак в сквере имени Юрия Кравченко, известном в городе как территория, что напротив Дворца торжественных событий. 

И вот сейчас уже готовится к утверждению проект монументально-декоративной скульптуры основателю Александрии. Как рассказала нашему корреспонденту секретарь Александрийского городского совета Виктория Ставицкая, для осуществления этого плана был выбран один из лучших художников Украины Иван Физер. Выбор был сделан не случайно: ведь он в Украине личность известная - член Национального союза художников, ответственный секретарь ее Черкасской областной организации, доцент кафедры изобразительного и декоративно-прикладного искусства Черкасского Национального университета имени Богдана Хмельницкого. Произведения мастера хранятся в музеях, частных коллекциях Украины и за рубежом. 

Недавно он приезжал в Александрию. Иван Васильевич рассказал и показал свое видение будущего творения. Исходя из художественного замысла, памятник истории нашего края будет изготовлен из бронзы с соблюдением всех этнических элементов казацкой эпохи. Основатель города будет сидеть на бревне, спереди за поясом у него будет пистоль, а за спиной кобза как знак не только защитника родного края, но и духовно развитого человека. Правой рукой Козак Ус будет указывать на месторасположение будущей Усовки, нынешней Александрии. Кстати, места на бревне будет достаточно, чтобы рядом с казаком смогли посидеть и сфотографироваться все желающие. Кроме этого, на территории сквера планируется обустроить этнографический парк в виде казацкого поселения.

Наша общественность и городские власти поддержали проект скульптора и уже включили предстоящие расходы на создание монумента в городской бюджет. Сам проект сегодня находится на согласовании в столичных инстанциях. И если никаких противоречий между заказчиками, проектантами и столичными чиновниками не произойдет, то уже в 2012 году начнутся работы над воплощением в жизнь этого проекта.

Г. Сергеев

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 06 січня 2012 року.

ЯК ОЛЕКСАНДРІЙСЬКІ КОЗАКИ ВОДОХРЕЩА ВІДЗНАЧАЛИ

Біля селища Марто-Іванівки Олександрійської міської ради Кіровоградської області знаходиться база дозвілля та відпочинку "Зелена Садиба Ділієва", яка створена відомим підприємцем міста Володимиром Івановичем Ділієвим.

Олександрійці та гості міста мають можливість відвідати приватний зоопарк, покататися на козацьких конях, спільно організувати пікнік, взяти напрокат катамаран чи човен. На території Зеленої Садиби обладнано пляж та пірс.

У ніч з 18 на 19 січня 2012 року саме тут відбулося козацьке святкування Водохреща, ініціатором проведення якого виступила Громадська організація Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай" на чолі зі своїм багаторічним, але молодим керівником Сергієм Григор'євим.

Розпочалося козацьке звичаєве святкування об одинадцятій годині вечора з привітання організаторів та запалювання вогнища. А після цього відбувся козацький бій "лава на лаву" - команди олександрійських козаків змагалися поміж собою, хто сильніший. Однак нині перемогло козацьке братерство.

О дванадцятій годині ночі священник Олександрійської єпархії Української Православної Церкви отець Анатолій (Штанько) провів святкову літургію та освячення водоймища, після чого гості свята й здійснили зимове купання.

А далі на них чекали смачний козацький куліш та інші національні страви. Усім запам'яталися виступи учасників з народного фольклорного ансамблю "Українські Вечорниці" (музичний керівник - козак Володимир Соловей).

Близько третьої години ночі святкування завершилося, але відважні козаки Олександрійського крайового козацького товариства та їхні прихильники (а серед них - чимало вродливих дівчат) залишалися майже до самого ранку.

Саме тоді, у тісному дружньому колі навколо великого вогнища, й виникло побажання проводити надалі більше таких козацьких свят в етнографічному стилі, відроджуючи та зберігаючи прадавні традиції українського народу.

На святі побував Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

ВИПОВНИЛОСЯ 15 РОКІВ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОМУ «СПАСУ»

Якось так повелося, що про цю організацію і в місцевих ЗМІ, і в офіційних колах міста згадують не надто вже й часто. Принаймні якщо порівнювати з багатьма іншими міськими громадськими утвореннями. Інформація, зазвичай доволі скромна, про Олександрійську школу традиційного козацького бойового мистецтва "Спас" (а мова зараз іде саме про неї) з’являється хіба що у зв’язку з відповідними святами Івана Купала, Спасу, Покрови. 3 іншого боку, складається враження, що школа Спас наче й не надто прагне до самореклами чи самомилування. Тим часом її вік уже є досить поважним, і він, на наш погляд, дає всі підстави згадати про організацію, так би мовити, без "прив’язки" до свят чи подій. Ми розмовляємо з її незмінним керівником Сергієм Кисляком.

- Громадська організація "Олександрійська школа традиційного козацького мистецтва "Спас" заснована та діє з 1997 року. За цей час не одна сотня молодиків з Олександрії займалася в гуртках "Спасу". Багато програм за цей час було запроваджено в діяльності школи, багато шляхів випробувано. Мали місце певні досягнення, не обходилося і без помилок, але мета i цілі школи залишаються непорушними: виховання справжнього Козака, воїна, захисника рідної Землі-матері та Роду українського, впровадження у життя козацького звичаю, збереження та впровадження у сучасне життя звичаєвого Родового українського ладу.

Кор.: - У недавні попередні роки виникла свого роду мода на козацькі формування. Не бракує у нашій країні різноманітних козацтв і нині…

- У тому-то й справа, що українські козаки в уявленні багатьох стереотипно постають як п’яниці, розбишаки. У кращому випадку їх уявляють звичайною барвистою, колоритною обгорткою, прикрасою нашої історії. До речі, дуже часто саме такими і є зараз. багато з новостворених кимось просто заради розваги козацтв: яскрава вивіска, за якою нічого нема. Це я називаю шароварщиною. Ми, як я вже сказав, ставимо перед собою значно ширші завдання.

Кор.: - Як видно з назви школи, ви досягаєте мети лише через опанування вихованцями бойового козацького мистецтва?

- Зовсім ні, бойове мистецтво - не само ціль. Свого часу я проходив підготовку в Запорізькій школі "Спас", так вона більш спортивного спрямування. Ми ж віддаємо перевагу звичаєвому напрямку виховання дітей. Приймаємо дітей віком від восьми років, вони розподіляються по гуртках (сотнях), де інструктори проводять з ними заняття. 3вичайно, фізична підготовка, яку діти проходять до чотирнадцяти років, є обов’язковою: це і танок гопак, який розвиває гнучкість і спритність, і володіння традиційною зброєю (шаблею, списом, палицею). На наше переконання, така підготовка в ігровій формі (переважно - у природному середовищі) не лише розвиває фізичні якості дитини, а й виховує у ній почуття власної гідності. Водночас у школі серед наймолодших практикуються різні звичаєві ігри (аж до стародавніх, забутих), навіть читання мудрих народних казок. А різноманітні ігри, змагання та вишколи здатні розвинути у дітей вміння та навички приймати рішення і впевнено діяти в екстремальних умовах.

Крім цього, Олександрійська школа "Спас" запроваджує програму "Січові стрільці", завдяки якій молодь з чотирнадцяти років має можливість пройти курс військово-патріотичної підготовки. Він включає в себе досвід, історію, звичаї січових стрільців, козацьку організацію, дисципліну, вміння орієнтування на місцевості. Це також оволодіння навичками неушкодженого пересування, долання перешкод, використання засобів пересування, маскування. Юнаки пройдуть і навчання подання першої медичної допомоги, рукопашу "Гопки-Спас", стрілецької підготовки з пневматичної зброї, спеціальну фізичну підготовку, освоять навички виживання в екстремальних умовах та інше.

Окремо слід сказати про навчальну програму підрозділу військово-патріотичного напрямку "Спас-пластун", де більше уваги спрямовано на підготовку козака-пластина (тобто воїна-розвідника). Учні Олександрійської школи "Спас" входять до підрозділу "Бешка" сотні Козацького братства бойового звичаю "Спас-Сокіл".

Кор.: - Мабуть, крім військово-прикладних напрямків варто згадати про культурні?

- Так, наша школа ініціює та організовує екологічні заходи, сприяє збереженню пам’яток української історії та культури, вихованню молоді в дусі козацьких звичаїв і традицій, влаштовує козацькі ігрища та забави. За запрошеннями ми третій рік поспіль беремо участь у міському традиційному конкурсі "Суперкозак". Уже не перший рік намагаємося своїми силами створити щось на зразок козацького коша у районі мартоіванiвського озера де й проводимо всі наші звичаєві свята. Метою таких заходів є відновлення традицій козацького святкування, де завжди у повазі було помірятися силою, вправністю, витривалістю, наснагою для поліпшення своєї та дружньої сили.

На завершення розмови Сергій Кисляк повідомив, що школа "Спас" готова прийняти до своїх сотень усіх бажаючих учнів віком від восьми років і назвав адресу м. Олександрія, вул. Калініна, 63 та контактний телефон: 0684590792

Олександр Наріжний

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 24 березня 2012 року.

ВІТАННЯ З ЮВІЛЕЄМ ВІД КОЗАКІВ ТА КОЗАЧОК

08 квітня 2012 року відзначає 30-ий День народження пан Головний отаман Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай", Дійсний член Координаційної ради з питань розвитку козацтва при Кіровоградській обласній державній адміністрації, приватний підприємець міста Олександрії Кіровоградської області Сергій Григор'єв.

Бажаємо благополуччя, довгих років життя, здійснення заповітних бажань та мрій, міцного козацького здоров'я та невичерпних сил, натхнення та творчої наснаги, особистого щастя, родинного добробуту та затишку, громадського визнання та успіхів у починаннях, чистого блакитного неба над головою!

Із глибокою любов'ю та повагою, колектив козацького товариства

ЯК СПІВАК ВІКТОР БРОНЮК В ОЛЕКСАНДРІЇ СТАВ КОЗАКОМ

У вересні 2012 року соліста Вінницької групи "ТІК" Віктора Бронюка у запорозькі козаки посвятили саме на олександрійській автозаправці.

Вирушаючи на гастролі у Донецьку область, Віктор Бронюк не підозрював, кого зустріне у далекій дорозі. Зупинившись з музикантами на заправці у містечку Олександрія, аби перепочити кілька хвилин, лідер групи "ТІК" зустрів свого давнього знайомого - козацького отамана Олега Григор'єва.

Керівник "Студентського театру естрадних мініатюр", козак Олег Григор'єв ще одинадцять років тому посвятив артиста у козаки. Але тоді видати йому сертифікат, який би підтвердив посвячення, за збігом обставин він не зміг.

Нова дружня зустріч побратимів - козаків на олександрійській автозаправці, попри несподіваність, дала змогу виправити цю ситуацію.

Олег Григор'єв вручив Віктору Бронюку свідоцтво про те, що його тепер уже офіційно зараховано до славетного загалу запорозьких козаків. А також відомий соліст групи "ТІК" отримав шапку з рук самого Кошового отамана.

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

МІСЬКА РАДА ЗАТВЕРДИТЬ СПИСКИ ПРИСЯЖНИХ

Розглянувши подання управління державної судової адміністрації України в Кіровоградській області та враховуючи подані заяви осіб, які бажають бути присяжними, виконавчий комітет запропонував міській раді затвердити список присяжних для Олександрійського міськрайонного суду. Згідно з новим Кримінально-процесуальним кодексом України, який вступає в силу в жовтні 2012 року, присяжні у складі суду братимуть участь у розгляді кримінальних справ, пов’язаних з особливо тяжкими злочинами.

У списку присяжних - чимало відомих у місті осіб: В. Безлюдько, Д. Біджаков, О. Бондар, О. Гаращенко, А. Горошко, С. Григор’єв, А. Кожем’яченко, Л. Купченко, О. Цапюк, Ю. Яковлєв. Крім того, надійшли заяви на включення до списків від В. Кудрі, С. Бєлова, Л. Злакомана, О. Піщанського, В. Прокваса та інших.

О. Маріїнська

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 07 вересня 2012 року.

ВІДРОДЖЕНІ КОЗАЦЬКІ ТРАДИЦІЇ НА ОЛЕКСАНДРІЙЩИНІ

14 жовтня вся Україна в чергове буде святкувати День українського козацтва, встановлений у 1999 році, відповідно до Указу Президента України, в день свята Покрови Пресвятої Богородиці.

У нашому місті козацькі традиції мають багато прихильників. Зокрема, це організація Олександрійського козацького товариства "Козацький звичай", козацька територіальна громада Усиківки, яка співпрацює та підтримує зв’язки з усіма організаціями, товариствами, громадами, які визнають принципи Звичаю Вкраїнського, дотримуються Козацького звичаєвого Права та сповідують спосіб козацького життя по Правді і по Совісті. Основною метою козацького товариства є сприяння розвитку української культури та збереження українських національних традицій, поширення і пропаганда козацького бойового звичаю "Спас", сприяння патріотичному вихованню козацької молоді та розвитку зеленого туризму нашого регіону.

За час існування, починаючи з 1998 року, товариство "Козацький звичай" набуло гідної слави примножувача традицій не лише в Олександрії, а й за її межами, беручи участь у різних культурних заходах відповідного спрямування. Керівником громадської організації є Сергій Григор’єв, переконаний прихильник традицій та історії українського козацтва, який з 2002 року очолює це товариство. До військової козацької старшини громадської організації входять відомі в Олександрії люди: Г. Абажей, І. Баранов, В. Ділієв, О. Іванченко.

Напрацювання "Козацького звичаю" - створення в Олександрії історико-культурного туристичного центру, робота над яким триває вже майже п’ять років. Туристичний центр "Козацький звичай" - "Олександрійська Січ" створюється на березі мальовничого водоймища поблизу с. Марто-Іванівки Олександрійської міської ради. На території центру планується звести не лише козацьку острогу з вхідними воротами та бійницями для гармат, а й дерев’яні приміщення, які існували на Січі: козацькі курені, комори, січова кухня, ремісничі майстерні тощо. На сторожових вежах нестиме службу варта. Постріл із гармати сповіщатиме про козацьке зібрання: раду, свято або фестиваль. А на січовому майдані гратиме на бандурі вусатий кобзар та співатиме давніх козацьких пісень. На Січі пануватимуть стародавні козацькі звичаї і права, посвячуватимуть у козацтво, проводитимуть вишкіл джур за програмою психофізичної підготовки воїнів Запорозької Січі. 
З метою поширення кінного спорту в місті та сприяння активному відпочинку молоді "Козацьким звичаєм" була створена Олександрійська міська громадська козацька організація "Кінноспортивний клуб "Булат". Тепер у конюшнях на березі затопленого кар’єру, що у Жовтневому мікрорайоні, де вже три роки працює база відпочинку, є троє коней. 
Коли 7 липня на території Історико-культурного туристичного центру "Козацький звичай" - "Олександрійська Січ" проходить традиційний звичаєвий козацький етнографічно-фольклорний фестиваль "Свято Івана Купала", в ньому бере участь і збудована за оригінальним проектом козацька чайка, яка була спущена на воду мартоіванівського озера у 2011 році. Судно назвали у день спуску його на воду іменем засновника Олександрії - легендарного Козака Вуса.
Козацькі традиції в Олександрії підтримує також зареєстроване 24 вересня 2012 року ГО "Олександрійський клуб прикладної підготовки "Спас", створене за ініціативи членів Олександрійської сотні "Козацького братства бойового звичаю Спас "Сокіл". Керівник Олександрійської школи Спасу - Сергій Кисляк.
ГО "Олександрійська школа ТКБМ Спас" зареєстрована та діє з 1997 року. За цей час не одна сотня хлопців з Олександрії пройшла навчання у гуртках Спасу. Метою своєї діяльності школа вважає виховання справжнього Козака-Воїна, захисника рідної Землі-Матері та Роду Українського; впровадження у життя Козацького звичаю. В громадській організації працюють С. Яровий, В. Кисляк, О. Козенко, В. Сабадаш, які багато сил віддають вихованню молоді у дусі козацького патріотизму.
Підтримці традицій славетних козацьких пращурів сприяє міське свято "Козацька слава", яке проводиться щороку з метою формування в учнівської та студентської молоді патріотичних почуттів до історичного минулого, виховання молодого покоління на традиціях українського народу. Засновниками міського свята "Козацької слави" є Олександрійська міська рада. Організаторами міського свята виступають управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради та управління культури і туризму Олександрійської міської ради. Свято має на меті підтримку творчо обдарованих учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентської молоді міста, поліпшення національно-патріотичного виховання, формування здорового способу життя; виховання патріотизму, національної гідності та поваги до знакових подій української історії. 
Свято "Козацька слава" відбудеться 13 жовтня 2012 року в сквері ім. Ю. Кравченка. У святі можуть взяти участь творчі колективи, спілки, команди та представники навчальних закладів міста, окремі виконавці без вікових обмежень. Команди зобов'язані мати єдину козацьку форму: шаровари, вишиванки.
Свято проводиться за такими конкурсними номінаціями: "Козацький куліш"; "Козацька пісня"; "Козацький курінь"; "Козацькі розваги". Програма свята передбачає урочисте проходження учасників свята, молебень з нагоди Свята Покрови Пресвятої Богородиці - покровительки українського війська, проведення конкурсних номінацій, ярмарок виробів народних умільців, виставки творів художників, майстер-класи з писанкарства, виготовлення ляльки-мотанки, прикрас з бісеру, варіння козацького кулішу, козацькі забави та нагородження переможців, які отримують дипломи та пам'ятні сувеніри. 
Тож запрошуємо усіх бажаючих приєднатися до козацького звичаю і відсвяткувати разом!

Тамара Мельничук

Джерело публікації тексту: офіційний вісник Олександрійської міської ради Кіровоградської області - газета "Вільне Слово" від 10 жовтня 2012 року.

ФЕСТИВАЛЬ «КОЗАЦЬКА СЛАВА» В ОЛЕКСАНДРІЇ

13 жовтня у місті відбулося свято "Козацька слава", приурочене до Дня українського козацтва та свята Покрови Пресвятої Богородиці. Розпочалося воно урочистою ходою учасників, одягнених у козацькі строї, від площі Леніна. Колону супроводжував духовий оркестр, її прикрашали козацькі хоругви та портрети гетьманів. Очолили колону кінні козаки товариства "Козацький звичай" у яскравих строях і з прапорами України та міста Олександрії. В урочистій ході взяли участь заступник міського голови О. Чумак, керуючий справами виконавчого комітету В. Чеботарьов та інші члени виконкому.

Колона учасників, що рухалась по центральному проспекту міста, викликала щире зацікавлення і радість у містян. Люди фотографували хлопців і дівчат у народних костюмах і приєднувалися до них.
У сквері ім. Ю. Кравченка, біля пам’ятного знаку легендарному засновнику Олександрії відбувся урочистий молебень, який провів о. Анатолій Штанько. А потім до присутніх з привітанням звернувся міський голова С. Цапюк. У своєму виступі він нагадав про славну історію нашого козацького краю, зазначив, що з кожним роком все більше представників молодого покоління долучається до загальнонаціональних всенародних свят. Це свідчить про те, що в Україні відроджуються національні традиції, зростає повага до культурної спадщини нашого народу і гордість за наших відважних волелюбних пращурів. Степан Кирилович поздоровив усіх з святом Покрови та Днем українського козацтва і побажав олександрійцям божого благословення, а учасникам змагань - доброго козацького здоров’я, сили духу та перемоги.
Численних гостей і учасників свята закликали до кола урочисті фанфари. Почався концерт виступом народного хору "Веселка", за ним вражав своєю майстерністю ансамбль танцю "Віночок", захопила чарівною українською піснею Валентина Левчук у супроводі народного оркестру "Камертон". Порадували зібрання і учасники конкурсу козацької пісні, у якому взяли участь представники 15 шкіл і ВНЗ міста. Одним з найяскравіших був виступ студентки Олександрійського педагогічного коледжу ім. В. Сухомлинського Н. Апостолової, яка виконала пісню, написану спеціально до конкурсу викладачем коледжу Наталією Абравітовою. Присутні підтримували виконавицю своїми оплесками, діти пускалися у танок.
У конкурсі козацьких куренів вишуканістю і оригінальністю задуму теж відзначився педагогічний коледж. Чого тільки не було на столі! І наїдки, і напої, і смачний куліш за старовинним рецептом, який подавали у тарілках з гарбуза. А біля куреня росла величезна капуста, що якимось дивом з’явилась у центрі міста. Цікавими і різноманітними за оформленням та представленням були курені Олександрійського училища культури та Олександрійського політехнічного коледжу. А що вже смачні кулеші наготували хлопці і дівчата! Членам журі, яке очолював сам міський голова, було важко визначитися, кому надати перевагу, так розстарались учасники.
У олександрійців - гостей свята очі розбігалися від розмаїття вибору розваг і цікавинок. Вони могли поласувати смачним козацьким кулешем, покататися на конях, помилуватися витворами народних майстрів та придбати собі подарунки до душі. В широкому асортименті були представлені вишиванки, рушники, картини, вироби з бісеру, дерева, металу та соломи. Народні умільці охоче ділилися своїми професійними секретами та запрошували до спів-праці. 
Піднесеному настрою, що панував на святі, сприяла і чудова сонячна днина. А найбільше задоволення, напевно, отримали діти, яких прийшло чимало. Надовго запам’ятається їм яскраве і веселе дійство і назавжди буде асоціюватися з рідним містом.
На завершення свята переможці та учасники змагань отримали грамоти від міського голови С. Цапюка та подарунки. Свято наблизило олександрійців до народних звичаїв й традицій і вкотре довело: козацький дух живе в українцях і досі. Він є запорукою нашого успішного державотворення.

Т. Мельничук

P. S. Коли верстався номер, стало відомо, що в ніч на 14 жовтня невідомі поцупили зі скверу ім. Ю. Кравченка споруджену до козацького свята дерев’яну огорожу та інші декорації, які могли б ще довго радувати дітей і дорослих, що приходять у цей сквер відпочивати. Такі ось реалії сьогодення. Хтось будує, а хтось руйнує. Сподіваймося, що в нашому місті будівничих все ж таки більше.

Джерело публікації тексту: офіційний вісник Олександрійської міської ради Кіровоградської області - газета "Вільне Слово" від 17 жовтня 2012 року.

РОЗЧИСТИЛИ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ КОМУНАЛЬНИКИ

Майже на перехресті центральних олександрійських вулиць Луначарського та Шевченка, ще донедавна було несанкціоноване звалище сміття, а сама земельна ділянка була густо поросла старими деревами та кущами.

У літній період тут знаходили собі притулок громадяни без визначеного місця проживання, які постійно пиячили та так і дивилися, аби де щось поцупити з прилеглих приватних садиб наших земляків - олександрійців. 

Один з мешканців прилеглої приватної садиби - 70-річний пенсіонер міста Микола Федорович Пороло - багато разів звертався до різних інстанцій, щоб привели ділянку до належного санітарного стану, але нічого не робилося.

Після цього Микола Федорович вирішив записатися на особистий прийом до Олександрійського міського голови Степана Кириловича Цапюка, який уважно вислухав пенсіонера й взяв проблему під свій контроль.

Пройшов деякий час - і до подвір'я олександрійця під'їхали молоді хлопці, працівники комунального підприємства "Благоустрій". Разом вони швидко розчистили територію, зрубали насадження - й ділянка засяяла чистотою.

Отже, при особистій допомозі олександрійської міської влади пенсіонеру вдалося вирішити багаторічну та болючу для себе проблему прибирання від побутових відходів земельної ділянки - практично у самому центрі міста.

Завдяки активній діяльності команди міського голови сьогодні ми бачимо відродження нашого міста: благоустрій прибудинкових територій, відкриття нових дитячих майданчиків, реконструкцію місцевих шкіл та дитсадків. 

Сподіваюсь на те, що олександрійська влада буде й далі приділяти активну увагу благоустрою та прибиранню територій, і рідне місто стане насправді візитівкою для всієї області та для нашої держави - незалежної України. 

Богдан Тобілевич

Джерело публікації тексту: офіційний вісник Олександрійської міської ради Кіровоградської області - газета "Вільне Слово" від 23 січня 2013 року.

ПАМ'ЯТНИК ГРИГОРІЮ УСИКУ БУДЕ ВЖЕ ЦЬОГО РОКУ?

Враховуючи протокольне рішення міської комісії з питань топоніміки, охорони культурної спадщини та місцевої символіки від 26 грудня 2012 року, з метою увічнення пам’яті про засновника поселення, на основі якого виникло місто Олександрія, - Григорія Усика виконавчий комітет запропонував міській раді встановити пам’ятник Г. Усику у сквері ім. Ю. Кравченка (біля ЗАГСу) за кошти місцевого бюджету. Управлінню культури і туризму міської ради доручено до 30 березня 2013 року оголосити та провести конкурс на кращий проект пам’ятника.

О. Маріїнська

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 29 січня 2013 року.

ОЛЕКСАНДРІЙЦЯМ ЧАС ПИСАТИ КНИГУ ПРО СВОЄ МІСТО

Наприкінці 56-ї позачергової сесії міської ради міський голова Степан Цапюк звернувся до депутатів з особистою пропозицією: "У нашого міста багата історія. Чому б нам не випустити книгу - хоча б перший том? Таким чином, нинішнє скликання міської ради залишило б свій слід. Одним словом, давайте над цим поміркуємо і разом попрацюємо".

О. Наріжний

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 08 квітня 2013 року.

ЯКИМ БУДЕ ПАМ'ЯТНИК КОЗАКУ ГРИГОРІЮ УСИКУ?

З метою збагачення архітектурно-просторового середовища міста, пошуку різноманітних форм благоустрою і створення нових об’єктів туристичної привабливості Олександрії виконавчий комітет вирішив провести конкурс на кращий проект пам’ятника Григорію Усику, засновнику поселення, на основі якого виникло наше місто. Конкурс проводився з 1 по 31 березня і був відкритим, тобто до участі у ньому запрошувалися не лише фахівці або авторські колективи дипломованих професійних архітекторів і проектувальників, а й аматори, студенти навчальних закладів. Кількість конкурсних проектів від одного автора або колективу не обмежувалася. Остаточні результати конкурсу будуть оголошені 10 квітня. Кращі проекти будуть розглянуті на засіданні конкурсної комісії. За результатами розгляду буде визначено переможця.

О. Маріїнська

Джерело публікації: щотижнева міськрайонна громадсько-політична газета "Олександрійський тиждень" (місто Олександрія) від 12 квітня 2013 року.

ЯК ОЛЕКСАНДРІЙСЬКІ КОЗАКИ СВЯТО МІСТА ВІДЗНАЧАЛИ

У неділю, 26 травня 2013 року, на території центрального міського парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка відбулося загальноміське козацьке святкування 267-ої річниці з Дня заснування міста Олександрії.

Ініціатором та головним організатором проведення цього святкування стала Громадська організація Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай" на чолі з її Головним отаманом Сергієм Григор'євим.

До козацького святкування приєдналися й представники Дитячої громадської організації "Фізкультурно-спортивний клуб "Школа розвідників" на чолі з Головою Ради Андрієм Ковтком, які провели показові скаутські змагання.

У програмі міського свята були й козацькі ігрища та забави, катання городян на наших верхових козацьких конях, пластунська смуга перешкод, смачний козацький куліш та інші національні страви, а також призи для учасників.

Під час свята до нас підійшов пан Крайовий отаман Козацького осередку "Олександрійське козацтво" Чигиринської громадської організації "Вільне Козацтво Холодного Яру", командир підрозділу "Варта" Політичної партії "Державна Самостійність України" (1993-1997) Володимир Стадниченко.

Він подякував за те, що козацьке товариство продовжує патріотичні традиції громадсько-політичного руху "Народний Рух України" та політичної партії "Всеукраїнське політичне об'єднання "Державна СамостійністьУкраїни".

Учасникам міського святкування дуже сподобалися саме такі цікаві козацькі заходи, адже вони дають можливість доторкнутися до історичного минулого, побачити та відчути, як у давнину святкували наші предки - вільні козаки.  

На святі побував Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

ЗОЛОТИЙ ЮВІЛЕЙ НАРОДНОГО АНСАМБЛЮ "ВІНОЧОК"

У п'ятницю, 14 червня 2013 року, в приміщенні Олександрійського міського Палацу культури відбулася святкова ювілейна програма з нагоди офіційного відзначення 50-річчя Народного самодіяльного ансамблю танцю "Віночок".

Із 1993 року по цей час керівником ансамблю є директор Олександрійського міського Палацу культури, Заслужений працівник культури України, діючий депутат Олександрійської міської ради від Партії Регіонів Григорій Абажей.

Розпочалося святкування ювілею з пісенного виступу талановитої солістки ансамблю "Камертон" Палацу культури Валентини Левчук. Вона виконала українські пісні, які до глибини душі схвилювали присутніх на святкуванні.

Своєю професійною майстерністю гостей свята вразили козаки та козачки з "Віночка" на чолі з отаманом Григорієм Абажеєм. Виступи олександрійських танцюристів продовжили їхні ідейні спадкоємці з Кіровоградського району. 

Перед присутніми на святкуванні також виступили представники органів державної виконавчої влади міста та місцевих творчих колективів художньої самодіяльності, які щиро привітали народний колектив зі славним ювілеєм.  

На святкову сцену внесли букет від Олександрійського міського голови, Почесного громадянина міста Олександрії (2005), депутата Верховної Ради України п'ятого скликання від Партії Регіонів (2006-2007) Степана Цапюка.

Не менш гарними були й квіти від колишнього заступника Голови обласної державної адміністрації, діючого Народного депутата України VII скликання від фракції Партії Регіонів України, нашого земляка пана Сергія Кузьменка. 

На ювілейні святкування також завітав Перший секретар Олександрійського міського комітету Комуністичної Партії України, Народний депутат України VII скликання від фракції Комуністичної Партії України Володимир Кудря.

Приємно відзначати, що на сьогоднішній день ще збереглися подібні народні колективи, які продовжують та активно примножують традиції українського танцювального мистецтва. Зі славетним 50-річчям тебе, дорогий "Віночку"! 

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

Перейменування Кіровограда в Тобілевичі

КІРОВОГРАД ЧИ ТОБІЛЕВИЧІ?

Упродовж останніх двох десятиліть постійно ведуться розмови та громадські обговорення про перейменування нашого обласного центру - Кіровограда. Одним з варіантів нової назви міста є Тобілевичі, а області - Тобілевицька.

Отже, саме таким чином буде увічнена наша пам'ять про видатних земляків, представників родини Тобілевичів - братів Івана Карпенка-Карого, Миколу Садовського, Панаса Саксаганського та сестру Марію-Садовську Барілотті.

У статті кіровоградського історика та краєзнавця Костянтина Васильовича Шляхового "Топонімічна політика української міської влади у період німецької окупації Кіровограда 1941-1943 рр." читаємо такі відомості:

"Дивно, але зберегло назву і саме місто, хоча були спроби його перейменування. Саме у 1941 р. вперше виникла пропозиція назвати Кіровоград Тобілевичами, про що писалося тоді на шпальтах газети "Український голос". Німецька влада в основному була байдужа до назв, аби тільки вони не рекламували більшовицьких вождів. Адже у цьому випадку вони не погодилися на перейменування. ...Як бачимо, магія назви Кіровоград діє не тільки на комуністів, а й на їх запеклих ворогів". 

У 1946 році український поет Іван Хоменко (видатний земляк з села Зелене Петрівського району Кіровоградської області) подав до редакції видавництва художньої літератури "Дніпро" збірку власних сонетів "Моя Тобілівщина".

До збірки сонетів поет додав свого листа на адресу Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, запропонувавши у ньому владі офіційно перейменувати обласний центр Кіровоград на місто Тобілевичі.

У наші часи ідею перейменування обласного центру на Тобілевичі  активно відстоювали відомий український поет з Канади пан Яр Славутич (Григорій Михайлович Жученко) та колишній голова Національної спілки письменників України (1986-2001), Герой України (2009) Юрій Михайлович Мушкетик.

Якщо державна влада та громада спільно візьмуться вирішити питання про перейменування обласного центру на місто Тобілевичі, то нам за це будуть глибоко вдячні наступні покоління патріотів нашої землі - Тобілевиччини.  

Богдан Тобілевич

Джерело тексту: газета обласної ради та обласної державної адміністрації "Народне Слово" (місто Кіровоград) за № 27 (3097) від 04 липня 2013 року.

ШАНОВНІ ОЛЕКСАНДРІЙЦІ ТА ГОСТІ НАШОГО МІСТА!!!

Від імені козацької старшини та особового складу Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай" я щиро вітаю Вас з Днем Українського козацтва - Святом Козацької Слави.

Свято - данина глибокої шани нашого народу незабутнім сторінкам історії українського національного визвольного руху, визнання звитяги та героїзму наших пращурів-козаків, які в усі часи були поборниками вільного способу козацького життя по Правді та по Совісті у Незалежній Соборній Державі.

Знаменним для нас є те, що День козацтва ми відзначаємо разом з величним православним Святом Покрови Пресвятої Владичиці Нашої Богородиці, яка вважається покровителькою та щирою заступницею Українського народу й протягом століть надихала козаків, надавала їм наснаги та сили у боротьбі.

Нинішнє покоління зараз надійно оберігає й гідно продовжує традиції наших предків. Сьогодні козацька ідея має в Україні широке коло послідовників та прихильників у всіх регіонах, а козацькі об’єднання роблять вагомий внесок у збереження історичної пам’яті та утвердження національної свідомості.

Упевнений, що волелюбний козацький дух надалі завжди залишатиметься надійним супутником нашого народу на обраному шляху свого розвитку, а славне козацтво буде запорукою зміцнення злагоди та миру в суспільстві.

Сердечно бажаю міцного козацького здоров’я та невичерпних життєвих сил, щастя та добра. Будьмо, славетне козацтво! Слава Україні! Героям Слава!

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

ЗАГАДКОВА МОГИЛА КОЗАКА САМОДРИГИ

Однією з найвизначніших пам'яток козацької доби нашого краю є могила старшини Славного Війська Запорозького Низового Сави Чалого-Самодриги 1783 року, яка знаходиться в околицях села Іскрівки Петрівського району. 

Могила цього козака знаходиться за селом на відстані восьми кілометрів від центру села, у глибокій балці, за сорок метрів від степової річки Інгульця.
Після ліквідації Запорозької Січі 1775 року частину старшини, переважно вищої, відправили у заслання, а частину отаманів царський уряд, прагнучи привернути на свій бік, прийняв на офіцерські посади до Російської Армії.
За вірну та добросовісну службу, за хоробрість та подвиги у війнах вони від царського уряду отримували землі, військові чини та тісно пов’язані з ними дворянські привілеї. Очевидно, серед цих старшин був і Сава Самодрига.

Сам пам’ятник йому є вагомою історичною довідкою - видно те, що це був багатий Запорозький старшина, який отримав офіцерський чин капітана та провадив особисте господарство у своєму хуторі на березі річки Інгульця.
В околицях цієї місцевості й до цього часу ще зберігаються згадані назви Савиного броду та сліди села Савиного - це пам'ять про Саву Самодригу.

Розповідають те, що Сава Самодрига був характерником, міг перекидатися звіром, відводити від себе смерть. Деякі називали його відьмаком, а пізніше стали називати характерником - це ж тільки у славних козаків були такі.

Від покоління до покоління передається легенда, що Сава Самодрига нібито передбачив і свою смерть. Він остерігався, проте поляки його перехитрили. Вони замаскувалися та під виглядом кущів підібралися до нього й вбили.
Розповідали й про те, що козак Сава Самодрига був великим розбійником, наховав багато золота по Україні, тільки нікому не вдавалося його дістати. Хто намагався якось віднайти козацькі скарби - той поплатився життям.

Один шукач скарбів нібито почув голос, що забороняв йому брати закляте козацьке золото, ще іншому показувалися скелети, то він помер від великого страху. Отже, можливо, й зараз десь іще лежать скарби Сави Самодриги.

А у Київському державному історичному музеї зберігається генеральна карта Катеринославського намісництва 1787 року. На ній поруч з іншими нанесені й села Аврамівка, Чечеліївка, Петрове, Савине Олександрійського повіту.

Як вважають місцеві жителі, під хрестом було поховано відомого ватажка гайдамаків 1730-х років Саву Чалого, який згодом зрадив своїх товаришів та жорстоко мстився гайдамакам. Ось за це вони й стратили його 1741 року.

Саме ж ім’я Сави Чалого, трагедія його відступництва, яка яскраво подана у думах, піснях та переказах, породили серед народу стійку легенду про те, що це є могила Сави Чалого, домовина якого загубилася у козацьких степах.

На степовій могилі стоїть масивний кам’яний хрест, колись тут було ще два хрести поруч, а потім один зник. Хтозна, можливо, й обидва козацьких ватажки Сави - Сава Чалий та Сава Самодрига там лежать, а, може, й ні.
Хрест-монумент цінний для нас як історична пам’ятка 2-ої половини ХVІІІ століття, він належить до пам’яток монументального мистецтва місцевого значення. А скільки ще залишилося невивчених пам'яток часів козацтва!

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

На знімку: група дослідників історичної спадщини українського козацтва з Криворіжжя.

Джерело тексту: газета Петрівської районної ради та райдержадміністрації "Трудова Слава" (смт Петрове). Вип. № 79 (9594) від 16 жовтня 2013 року.

ЯК ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА «ОПОЗИЦІЯ» СОБІ ПІАР ЗАРОБЛЯЄ

Висловити свій погляд мене змусила ганебна інформаційна кампанія щодо дискредитації авторитету представників олександрійської міської влади, яка під контролем окремих громадян активно триває протягом останніх років. 

Окремі громадські та політичні діячі, відстоююючи особисті інтереси, мають сміливість заявляти, що місцеві очільники нібито є винними у зловживанні своєю владою та розкраданні комунальних коштів бюджету нашого міста. 

Постає питання: з якою ж метою поширюються ці брудні наклепи на адресу міської влади? А відповідь на нього дуже проста: саме таким чином так звані громадські захисники заробляють собі політичний піар та довір'я громади. 

Особи з нестійкими моральними та політичними переконаннями, які нічого доброго не зробили для нашого міста, постійно організовують та проводять акції протесту та мітинги, сіючи розбрат серед пересічних олександрійців. 

"З добром для людей", - під таким гаслом працює влада нашого міста, яка спрямовує свої зусилля на відродження міської соціальної інфраструктури та вирішення нагальних проблем життєдіяльності населення міської громади. 

Багато добрих справ для людей та розвитку нашого міста зробили особисто Олександрійський міський голова, Почесний громадянин міста Олександрії Степан Кирилович Цапюк та члени його команди патріотів своєї держави. 

Олександрійці - мудрі та розумні люди, які бачать та знають, хто ж насправді у правовому полі працює для розвитку міської територіальної громади, а хто лише заробляє собі якісь політичні дивіденди або славу "правозахисника"!

Богдан Тобілевич

Джерело публікації тексту: офіційний вісник Олександрійської міської ради Кіровоградської області - газета "Вільне Слово" від 30 жовтня 2013 року.

ВОНА ЙДЕ ПО ЖИТТЮ З КНИГОЮ ТА ПІСНЕЮ

Наш край завжди славився своїми талановитими особистостями, серед яких вирізняється своїм чарівним голосом голова циклової комісії бібліотечних дисциплін з Комунального вищого навчального закладу "Олександрійське училище культури", талановита співачка Валентина Михайлівна Левчук. 

Відомий педагог нашого міста, фахівець з бібліотечної справи, переможець щорічного загальноміського конкурсу-рейтингу "Олександрієць року - 2009" у номінації "Талант року у сфері культури" - лише короткі віхи з її життя.

Валентина Лісковська (саме таким є її дівоче прізвище) народилася 17 квітня 1954 року в мальовничому селі Луганці, яке є центром Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, у працьовитій родині. 

Від самого дитинства заколисана народною піснею над тихими водами, під ясними зорями, вона присвятила своє свідоме життя справі поширення та пропаганди національних традицій та пісенної творчості нашого народу. 

Під час свого навчання у столиці України - місті Києві вона була артисткою студії при Державному академічному заслуженому українському народному хорі імені Григорія Гурійовича Верьовки. Як пам'ять про ті часи, Валентина Михайлівна дбайливо береже посвідчення артистки хорових колективів.

Вона закінчила бібліотечний факультет Київського інституту культури та здобула вищу освіту, після чого почала працювати викладачем бібліотечних дисциплін тоді ще Олександрійського культурно-просвітнього училища.

Очевидно, саме тоді визначився її непересічний музичний талант та життєве покликання - бути справді Вчителем від Бога, мудрим порадником для усіх викладачів та студентів училища, сіячем розумного, доброго та вічного.

На все життя усі студенти бібліотечного відділення училища запам'ятовують її уроки добра, ввічливості та милосердя. Вона є своєрідною натхненницею усіх культурно-мистецьких масових заходів, які відбуваються в училищі.

Понад чотири роки викладачі та студенти училища культури, за підтримки пані Валентини, працюють над реалізацією навчально-виховного проекту "Мій рідний край в усьому неповторний" та пропагандують рідний край.

У рамках навчально-виховного проекту для студентів усіх спеціальностей щорічно проводяться цикли краєзнавчих читань, під час яких висвітлюються призабуті героїчні та трагічні сторінки минувшини нашого рідного краю.

Особливою цікавістю користується й краєзнавча мультимедійна презентація "Олександрійщина - козацький край", яка цікаво розповідає викладачам та студентам про сторінки історії Олександрійського козацького товариства.

Валентина Михайлівна також є й ведучою авторської телевізійної програми "І музики зачарування..." на олександрійському міському телеканалі "КТМ". Багатьом запам'яталися її передачі про талановитих студентів з "кулька". 

Пані Валентина Левчук є постійним переможцем та дипломантом багатьох Всеукраїнських та Міжнародних пісенних фестивалів, також представляла Олександрію за кордоном як учасниця місцевого ансамблю "Камертон".

Вона стала переможцем Незалежного рейтингу "Олександрієць року - 2013" у номінації "Олександрійська зірка" (громадське опитування проводилося на Інтернет-сайті "Правдоруб" з нагоди свята - Дня Незалежності України).

Багатогранна творча особистість, Валентина Михайлівна вважає головними для себе свою родину - чоловіка та двох синів, рідне училище, та, звичайно ж, книгу - джерело знань та пісню, без яких вона не уявляє свого життя.

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

Дорогі олександрійці та олександрійки! 

У неділю, 25 травня 2014 року, відбудуться Позачергові вибори Президента України. Як громадський діяч сучасного козацького патріотичного руху та український націоналіст я закликаю Вас прийти на вибори та віддати свої голоси за гідного кандидата, який, на Ваш погляд, зможе навести порядок у нашій державі. Не будьте байдужими - проявіть свою активну громадянську позицію, адже від результатів цих виборів залежить подальша доля нашої спільної неньки-України. Не дивіться на рейтинги! Підтримуйте лише того кандидата, кому Ви довіряєте особисто! Єдність України - у наших руках! 

Щиро Ваш Богдан Тобілевич

ВІТАННЯ З ЮВІЛЕЄМ ВІД КОЗАКІВ ТА КОЗАЧОК

01 липня 2014 року відзначає 20-ий День народження пан Головний писар Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства "Козацький Звичай", Почесний літописець Українського козацтва, редактор Головної редакції Інтернет-видання "Олександрійське козацтво", історик та краєзнавець міста Олександрії Кіровоградської області Богдан Тобілевич.

Бажаємо благополуччя, довгих років життя, здійснення заповітних бажань та мрій, міцного козацького здоров'я та невичерпних сил, натхнення та творчої наснаги, особистого щастя, родинного добробуту та затишку, громадського визнання та успіхів у починаннях, чистого блакитного неба над головою!

Із глибокою любов'ю та повагою, колектив козацького товариства

ЯЗИЧНИЦЬКІ СТЕЛИ ЧИ ЄВРЕЙСЬКІ ПАМ'ЯТНИКИ?

Біля одного з приватних будинків, що по вулиці Пушкіна міста Олександрії кілька десятиліть знаходився загадковий скульптурний камінь невідомого нам призначення. Я цілком випадково, під час своїх громадських досліджень з археології та історії нашого міста та краю, дізнався про його існування.

У травні 2009 року я зробив фотографічні знімки знахідки з усіх боків та повідомив про неї завідуючу Історичним відділом міського краєзнавчого музею, керівника міськрайонного осередку Національної спілки краєзнавців України, археолога-музеєзнавця пані Надію Володимирівну Жахалову.

У січні 2010 року ми спільно з вчителем російської мови та зарубіжної літератури Олександрійської школи № 2 Миколою Ісайовичем Караменовим провели опитування мешканців вулиці Пушкіна. Вони повідомили нам, що камінь "єврейський" та привезений з міського єврейського кладовища.

У міськрайонній громадсько-політичній газеті "Олександрійський тиждень" від 04 лютого 2010 року була опублікована наша стаття "Роман с камнем", де ми навели свої припушення стосовно його походження та призначення.

Очевидно, що згаданий камінь був майстерно виготовлений невідомими нам народами за дуже давніх часів. А форма каменя, цілком можливо, пов'язана з обрядами родючості (про це свідчать давні візерунки на його поверхні).

На жаль, у нашій статті була допущена прикра неточність - вказано те, що єврейське кладовище знаходилося на місці таксопарку. І справді, там було старе міське кладовище, але ж православне (зруйноване у 1930-х роках).

Саме на цьому кладовищі були поховані олександрійський краєзнавець, священник міста Василь Миколайович Никифоров (1832-1908) та Головний отаман Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії Григорєв.

Олександрійське єврейське кладовище є одним з найбільших на території нашої країни та знаходиться по дорозі з міста Олександрії до села Войнівки Олександрійського району, на високих пагорбах поблизу річки Інгульця.

Воно було позначене на карті-плані міста Олександрії Херсонської губернії 1872 року. Виникло ж воно десь за п’ятдесят років до цього. Сьогодні, на жаль, дане кладовище закрите та перебуває у майже зруйнованому стані.

Наша газетна стаття про скульптурний камінь викликала неабиякий інтерес мешканців міста - багато людей, зустрівши мене, починали запитувати про можливе походження та призначення цієї унікальної скульптурної стели.  

Через якийсь час після публікації статті, випадково проходячи по вулиці Пушкіна, я помітив, що загадкового скульптурного каменя там вже немає. Замість нього, на тому ж місці, лежала невеличка сучасна бетонна плита.

Власник приватного будинку, біля якого стояв давній камінь, повідомив мені, що цю камяну стелу забрали працівники комунальних служб міста для невідомих йому потреб. Однак більше він так нічого й не зміг мені сказати стосовно нинішнього місця перебування давнього скульптурного каменя.

І лише згодом мені цілком випадково вдалося дізнатися те, що загадковий камінь знаходиться у зібранні старожитностей одного з мешканців нашого міста, який багато років цікавиться історією та етнографією нашого краю.

Нещодавно, побувавши на єврейському кладовищі міста, я виявив ще один подібний камінь - візерунки та форма цього каменя майже цілком аналогічні до прадавніх зображень, які є на попередній кам'яній скульптурній стелі.

Постає питання: якого походження та призначення ці старовинні камяні стели? Адже досі не було виявлено єврейських надмогильних пам’ятників саме такого типу. Не дали результатів й мої пошуки в інтернет-джерелах.

Існує така думка, що вони стояли на території, де згодом виникло місцеве єврейське кладовище, споконвіку. Оскільки та територія, де знаходиться єврейське кладовище, значно домінує над навколишньою місцевістю, то й постає питання: чи ж не містилося тут прадавнє язичницьке святилище?

Адже візерунки на виявлених мною каменях пов’язані з обрядами родючості, які колись могли проводитися прадавніми народами на цьому місці. А тим більше, що майже всі дослідники, з ким я розмовляв на тему походження каменів, дотримуються думки про їхнє можливе ритуальне призначення.

Якщо ж таке святилище дійсно існувало, то це можна вважати своєрідною сенсацією для істориків та краєзнавців не лише нашої області, але й всієї України. Отож я буду щиро вдячний всім тим мешканцям нашого міста та краю, хто зможе доповнити мою розповідь більш детальною інформацією. 

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

ЯКИМ ШЛЯХОМ ЙДЕ СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО?

На мою думку, наразі єдиним історично правильним шляхом розвитку для Українського козацтва є саме так званий звичаєвий напрямок, метою якого є відродження та збереження козацьких традицій на базі звичаєвого права. 

Реєстровий напрямок відродження козацтва, на моє глибоке переконання, нам не підходить. На жаль, сьогодні з'явилося багато ряджених козаків, які своїми діяннями постійно ганьблять та паплюжать наше славетне козацтво.

Відвідуючи козацькі заходи національно-патріотичного спрямування, зараз ми можемо спостерігати великі групи відгодованих дядьків у генеральських мундирах з еполетами та ще й у широких штанях з червоними лампасами.

Вони з гордістю називають себе генералами, генерал-осавулами та генерал-хорунжими, маршалами, а то іноді й фельдмаршалами або генералісимусами козацтва. Хоча загальновідомо: таких звань у козацтві ніколи не існувало!

Навіть у козацтві сусідньої Росії, яке до революції 1917 року нараховувало одинадцять козацьких військ, найвищим козацьким званням був полковник. Нижче були звання військовий старшина, осавул, сотник, урядник, козак. 

Розповідають, що один з таких самозваних козацьких генералів придбав на базарі цілу колекцію нагород, серед яких була й медалька у вигляді чаєчки. Згодом цілком випадково виявилося, що то була відзнака "Мати-героїня".

Як побачили це інші козаки, то більше його на козацьких святах ніколи не бачили. А деякі сучасні козацькі "полководці" й взагалі поначіпляли собі на груди по декілька Георгіївських хрестів - за відвагу ще за царських часів...

Вражає й вік деяких так званих "генералів" - на власні очі я бачив "отамана" чи "гетьмана" років десь тридцяти у мундирі генерала з медаллю "За участие в Сталинградской битве" та ще й Орденом Бойового Червоного Прапора. 

Цікаво, за які ж такі "бойові заслуги" він їх отримав? Питання залишається відкритим. Опереткове козацтво з фельдмаршалами та генералісимусами - негативне явище для сучасного українського національного відродження. 

Вихід залишається один - негайне прийняття Закону про козацтво, який би визначав питання діяльності та співпраці козацьких громадських організацій, надання козацьких звань, взаємодії козацтва з органами державної влади.

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

СІМ ТУРИСТИЧНИХ ЧУДЕС ОЛЕКСАНДРІЙЩИНИ

У 2009 році відділ культури і туризму Олександрійської районної державної адміністрації уклав перелік туристичних об'єктів, гідних взяти участь у загальнонаціональній акції "7 чудесних туристичних маршрутів України".

На території Олександрійського району Кіровоградської області знаходиться комплексна пам'ятка природи місцевого значення "Кам'яна стінка". Відстань від міста Олександрії до об'єкту - 8 кілометрів.

Заказник розташований на території села Андріївки та займає територію у 18 гектарів. Кам'яна природна стіна має висоту близько 6 метрів, поблизу протікає річка Кам'янка - притока Інгульця, на берегах якої ростуть рослини, занесені до Червоної Книги України.

На території села Олександрівки (відстань від Олександрії до населеного пункту - 15 кілометрів) на початку ХХІ століття після Різдва Христового збудовано перший та єдиний в Україні храм Богу Сонця - Дажбогу.

Будівництво цього храму було ініційоване прихильниками РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). Ще один подібний храм, який рідновіри називають Святинею Матері України, стоїть поблизу Нью-Йорку (США).

Основоположником релігії є вихідець з Олександрійщини Лев Силенко, якого прихильники називають Вчителем та Пророком. Вірять рідновіри у Дажбога, як і слов'яни - предки українців тисячі років тому. Вони поклоняються йому, Праматері Лелі та Прабатькові Орю.

В олтарній частині храму, збудованому рунтатом спільно з духовними побратимами вони зображені на повний зріст, а посередині, під круглим вікном розташований старовинний Дідух, сплетений з пшеничних та ячмінних колосків та оповитий гілочками калини.

Стіни та стеля храму пофарбовані у традиційні кольори українського національного прапора, а у самому центрі стелі зображений герб України. Цей старовинний символ у рідновірів називається Трисуття.

Своїми пророками, крім Лева Силенка, рідновіри вважають Тараса Шевченка, Лесю Українку та Івана Франка. Незвичне враження справляють старовинні імена, якими послідовники наших предків нарікають себе після посвячення: Зореслав, Зоряна, Святослав, Зореслава, Світлана, Сонцеслав тощо.

Основи РУНВіри викладені у книзі Лева Силенка "Мага Віра", яку він написав під час перебування за кордоном понад півстоліття тому. В Україні РУНВіра лише набуває розповсюдження. Основою цього вчення є патріотизм, любов до Украни та утвердження духовної незалежності народу.

Ще один привабливий туристичний об'єкт - "Лікарівська балка", ботанічний заказник загальнодержавного значення, площею 70 гектарів, розташований на території Лікарівської сільської ради (село Лікарівка).

У заказнику збережено чимало видів рослин, занесених до Червоної Книги: ковила пухнастолиста, любка дволиста, сон чорніючий, пролісок, цибуля ведмежа, підсніжник, шафран.

Гордістю та окрасою регіону є Олександрійський кінний завод (територія того ж села Лікарівки), історію якого пов'язували з командувачем І-ої Кінної армії Семеном Будьонним. Із історичної довідки відомо, що завод заснований ще у 1933-1934 роках на базі зернорадгоспу "Індустрія".

У 1947 році тут нараховувалося 400 коней, тоді ж було розпочато роботу по виведенню українського верхового коня, яка завершилася цілком успішно. Коні цієї породи стали широко відомі у світі після перемоги Івана Кізімова на Олімпійських іграх в Мехіко у 1968 році.

"Він виступав там на десятилітньому коневі Іхорі з Олександрійського конезаводу", - пише І. Бобилев у книзі "Вітер у гриві". Саме той славетний Іхор найкраще представив світові нову породну групу.

Український верховий кінь - великий на зріст, гармонійного екстер'єру, легкий та вільний у рухах, надзвичайно слухняний. Це результат схрещування полукровок угорського походження з жеребцями тракененської та чистокровних порід.

Найбільш цінне поголів'я у 1980-х роках було зосереджено на Олександрійському та Дніпропетровському кінних заводах й збережено донині. У 2002 році знято художній фільм "Дикий табун", який з успіхом демонструвався на кіно- та телеекранах.

Однією з найбільш цікавих заповідних зон району є ландшафтний заказник "Велика і Мала Скелі", який знаходиться на території Протопопівської сільської ради та займає площу 15 гектарів.

Село розташоване у 15 кілометрах від міста Олександрії, у степовій місцевості на березі річки Інгулець. На території ландшафтного заказника "Велика і Мала Скелі" розташоване штучне озеро площею 1,5-2 гектари з унікальними лікувальними властивостями.

Озеро утворилося внаслідок вибуху на кар'єрі. Очевидці стверджують, що звільнений вибухом струмінь води був настільки потужним, що за 10 хвилин глибочезний кар'єр було заповнено вщерть.

Як виявилося, підривники розкрили реліктове джерело води. Максимальна глибина озера - 80 метрів. Тут водиться дрібна риба, раки. За даними хімічного аналізу, озеро містить йодо-бромисту воду з родоном. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, з перших же днів окупації німці почали вивозити воду з озера до Німеччини.

Емпіричним шляхом люди дійшли висновку, що озерна вода лікує хвороби опорно-рухової системи, остеохондроз, ревматизм, відкладення солей, захворювання шкіри. Саме тому туристи з різних міст приїздять сюди не тільки відпочивати, але й на лікування.

Приваблює не лише віруючих людей, а й допитливих туристів Березівський православний храм. У 1792-1794 роках на кошти поміщика Йосипа Бржеського у селі Березівці збудовано сільську дерев'яну церкву на честь Йосипа Обручника, яку відвідав російський поет Афанасій Фет.

Згодом храм згорів, а на його місці у 1901 році було побудовано цегляний. У воєнний період дзвінарню було розбито, але під час реставрації майстри частково повернули стінам та будівлі первинний вигляд.

Поряд з храмом вже немає тих алей, по яких ходив Афанасій Фет, однак зберігся уламок гранітного обеліску з написом: "Здесь покоится Йосиф Бржесский, умерший ... 1821 года в возрасте 86 лет". Храм діючий.

У кіровоградському напрямку на відстані 20 кілометрів від Олександрії розташоване селище Нова Прага, де у 1888 році проводилися військові маневри частин російської армії, на яких був присутній імператор Олександр ІІІ зі свитою.

Земство відзначило цю подію, спорудивши меморіальну колону, на якій висічено назви частин, що брали участь у маневрах. Пам'ятник створено у 1888-1893 роках за проектом італійського архітектора Бернардацці. Первозданний вигляд пам'ятки не збережено.

У роки революції та громадянської війни верхня частина (куля з білого мармуру, прикрашена двоголовим орлом, що тримав у дзьобах вінець Слави) пам'ятники була знесена, а позолочені написи зтесані.

У 1920-х роках пам'ятку було відновлено - з червоної міді встановлено конусоподібну стелу. У 2000 році конусоподібну стелу з міді було викрадено, й до цього часу пам'ятник залишається у такому стані.

У Новій Празі знаходиться й пам'ятний знак земляку, філософу-поету Семену Климовському. Його ім'я стало широко відомим завдяки авторській пісні "Їхав козак за Дунай", яка вже стала народною. Останнє місце проживання поета - село Припутні, що біля Нової Праги.

Публікацію підготував Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

СТЕПОВА ОЛЕКСАНДРІЙЩИНА -

ЗЕМЛЯ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ ТА ЗВИТЯГИ

(авторське історико-краєзнавче дослідження)

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Козацький громадський рух в Українi набув великого поширення. Сьогоднi ми вiдчуваємо нагальну потребу саме у визначеннi нацiональної iдеї нашого народу, провiдником якої з давнiх часiв вважається Українське козацтво.

Автор цієї праці понад дев'ять років систематично займається дослідженням історії рідного краю, вивчаючи історію славетного запорозького козацтва та діяльність відомих олександрійців, які вписали своє ім'я в історію України.  

Автор не претендує на абсолютну повноту висвітлення такої об'ємної теми, як діяльність козацтва на теренах нашого краю. Отож буде вдячний тим дослідникам козацької минувшини, хто зможе доповнити його розповідь. 

Висловлюється глибока подяка всім, хто надав допомогу в зборі інформації та матеріалів для написання дослідження. Особлива вдячність за моральну підтримку керівникам сучасного олександрійського козацького товариства.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПАМ'ЯТКИ КОЗАЦТВА НА ТЕРЕНАХ КРАЮ

Історія козацтва починається з тих часів, коли південь сучасної України був ареною боротьби Золотої Орди, Великого Князівства Литовського та Корони Польської, Російської імперії, Кримської орди. На місці сучасної Олександрії козаки, які протистояли цим силам, формували свої варти та зимівники. 

Своєрідним запасником, козацьким заповідником Запорожжя були степи Олександрійщини, де привільно шуміли трави Придніпровського степу, де водилось незліченно звірів і птахів, де плескотіли чисті води Інгульця.

Долину річки Жовтої (починається на території сучасного села Михайлівки Олександрійського району Кіровоградської області) з її притоками, вербами, чагарниками очерету в далеку старовину називали урочищем Жовті Води.

Своє найменування і річка, і долина отримали від запорозьких козаків через колір річкової води, яка в деяких  місцях омивала виходи залізної руди, і тоді яскраво-жовта фарба - продукт окислення залізняку - потрапляла до річки.
Зі всіх боків Жовті Води  оточували безлюдні степові простори, які тоді були покриті буйними травами. Переправа на річці Жовтій називалася Жовтим Бродом. Саме тут знаходилися козацькі зимівники (невеликі поселення).

Урочище Жовті Води знаходилося на перетині Чорного шляху і дороги на Запорожжя - Микитинського шляху, тому воно опинилося наче "поміж двох вогнів". Адже з півночі заходу часто з’являлися війська польських магнатів, а з півдня нападали татари, які називали ці місця Сари  су - жовта вода.

05 травня 1648 року в урочищі Жовті Води (за 45 кілометрів від сучасної Олександрії) відбулася переможна битва козацького війська над загонами польської шляхти, яка стала початком визвольної війни 1648-1654 років.

06 травня 1648 року, на території села Попельнастого Олександрійського району, у балці Княжих Байраках, відбувся бій між відступаючими польсько-шляхетськими військами та селянсько-козацьким військом гетьмана Богдана Хмельницького. Польсько-шляхетське військо було повністю розгромлене.

31 червня 1709 року, після поразки у Полтавській битві, територією сучасної Олександрії проходили козацькі загони Гетьмана України Івана Степановича Мазепи та солдати Його Королівської Величності короля Швеції Карла ХІІ.

У третьому томі фундаментального дослідження "История запорожских казаков" академіка та видатного історика українського козацтва Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) знаходимо наступні відомості:

"Переправившись через Днепр, беглецы взяли сперва направление прямо к западу, на теперешнее селение Шведское при речке Омельник, и Хорошево, при речке того же имени, и на город Александрию;

потом, перейдя через вершину Ингульца, повернули на юго-запад по водоразделу между Ингульцом и Ингулом и так, постепенно уклоняясь от Ингульца к Ингулу, двигались до нижнего течения Буга (на теперешние селения - Швединовку, в 40 верстах от Александрии, другую Швединовку, в 21 версте от первой, Решетиловку, Полтавку и Пески)".

Відомий історик, археолог та етнограф Володимир Миколайович Ястребов у своїй праці "Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии" (1894) свідчить про існування "городища, расположенного на правом берегу Ингульца, при въезде в Звенигородку из Александрии".

У цій же роботі він цитує автора "Исторического, статистического и этнографического очерка Александрии" та наводить опис стародавнього городища: "оно имеет вид прямоугольника с бастионами по углам".

А також пише про народний переказ, який прив'язує до цього місця табірну стоянку Карла XII під час слідування з Переволочни:

"В 1875 году священник В. Н. Никифоров видел еще здесь (ныне уже исчезнувшие, по его словам) окопы, состоящие из двух прямоугольников, соединенных рвами между собою и с берегом реки;

стороны южного прямоугольника имели по 100 шагов, стороны северного - по 80, по углам - бастионы; в южном укреплении заметен был выход на в. стороне; против восточного его угла возвышался курган".

В одній з праць олександрійського священника та краєзнавця Василя Миколайовича Никифорова "Описание прихода, принадлежащего соборной Успенской церкви уездного города Александрии…" (1873) є такі дані:

"Марто-Ивановка, в простонародьи Очкалова, стоит на правой стороне Ингульца, против Бадиной, в 3 1⁄2 верстах от приходской церкви. Деревня эта принадлежала, как передавал мне один почтенный старожил, начальнику 12-й роты или шанца Бечеи Пиваровичу...

На горе, возле самого кладбища, находится раскопанная могила, которую старожилы называют шведскою. Вероятно, здесь или вблизи этого места, шведы, разбитые под Полтавою и Переволочною, в бегстве чрез Дикое Поле, имели переправу чрез Ингулец, а для прикрытия переправы и отдохновения построили укрепления".

Існує стара легенда, що на території нашого міста, у мальовничій долині, де зливаються степові річки Інгулець та Мала Березівка, у 40-х роках ХVІІІ століття поселився запорозький козак Усик. Від його прізвища й отримало свого часу назву козацьке поселення Усиківка - нинішня Олександрія.

Один з наших видатних земляків, відомий український поет Леонід Чернов-Малошийченко (1899-1933), в автобіографії (написана 1930 року) про свого батька Кіндрата Малошийченка - нащадка запорозьких козаків - пише таке:

"Оженився, збудував хату - і зажив у славному місті - Олександрії, на Березівці, край колишнього старовинного запорозького шляху, біля якого з давніх давен осів хутором старий запорожець Вус, чиїм ім'ям і звалося довгий час славне селище: Вусівка, - аж доки не перейменували його російські завойовники на Олександрію.

Одним оком дивиться вона на Кремінчук і Чигирин, другим на "Єлісавет", задрімала вона серед запеклих, одчайдушних, жагучих південноукраїнських степів", - продовжує відомий поет.  

Уродженець села Богоявленське (Олександрівка 1) Олександрійського району Кіровоградської області, Духовний Учитель та Пророк РУНВіри (Рідної Української Національної Віри) Лев Терентійович Силенко (1921-2008) у своїй фундаментальній праці "Мага Віра" (Нью-Йорк, 1979) на основі прадавніх народних легенд та переказів розповідає:

"52. Я потомок запорозького козака Сили. Сила спільно зі своїм приятелем (також запорозьким козаком) Усом очолював, найдальше на Захід віддалений, Запорозький кіш. Після зруйнування Запорозької Січі, цей Запорозький кіш був перетворений у селище Усівка. Козак Сила був тяжко ранений у поєдинку з москвинами.

Його непокірні сини пробиралися на Кубань, вони були спіймані і закріпачені в селищі Богоявленське. 15 кілометрів від Усівки розташоване Богоявленське, в якому споконвіків жив рід Півняків (рід моєї матері Світанни (Олени). Москвини переіменували Усівку на Олександрію, вшановуючи ім’я свого царя", - продовжує видатний історик та філософ.

За переказами, козак Вус після смерті був похований у кургані, на місці теперішньої Братської могили. Унікальне видання з історії Олександрійщини - "Новороссийский календарь, издаваемый от Ришельевского лицея" (Одеса, 1844) - на сторінці 110 з цього приводу повідомляє нам таку інформацію:

"На месте, где построен этот город, принадлежащий ныне с уездом к Херсонской губернии, во дни существования Заднепровской Малороссии, были одне пустыни, разгульные степи, переходившия из рук в руки, то к полякам, то к запорожцам, то к туркам и татарам, то к Малороссийским казакам.

Эти степи ознаменованы переходами войск и битвами, коих следы видны в существующих невдалеке от города развалинах укреплений и окопов, именуемых здесь "шанцами".

По обеим берегам города и реки Ингульца находятся две могилы, имеющия как говорят предание, прах Малороссиян и запорожцев, вероятно убитых в 1673-1674 годах.

Внутри города на площади, виден небольшой оседающий холм с огромным надгробным камнем: он вмещает по существующему преданию, прах запорожца Усика, основателя села Усиковки, которое татары переименовали в Бечу".

У надзвичайно цікавих спогадах старожила міста Олександрії Ігната Івановича Ліщенка (1906-1988), датованих квітнем 1988 року, про історію сучасної вулиці Калініна (колишня Ганнібалівська) читаємо наступне:

"Улица упиралась в Братскую могилу, в которой были похоронены козаки. Они погибли в неравной борьбе в 1774 г. при попытке освободить наших пленных соотечественников, отправляемых в Кафу на продажу в рабство. Среди них был и основатель нашего поселения Гордей УСИК.

На Братской могиле была установлена отполированная плита из грубого известнякового материала, на которой было написано: "Тут поховано козаків, які загинули в битві з басурманами-татарами в 1774 році".

При царе украинский язык и все национальное преследовалось. Плита эта была завалена и постепенно засыпалась землей. Только в 1919 г. при похоронах 40 бойцов 14 армии УБОРЕВИЧА рыли яму пленные мобилизованные деникинцы и обнаружили эту плиту. Со временем она оказалась у частника на пороге, следы ее исчезли".

Відомі на сьогоднішній день архівні документи однозначно свідчать, що засновником одного з перших поселень на території міста Олександрії був не міфічний запорозький ватажок, а реальна особистість - виборний козак Кременчуцької сотні Миргородського полку Гетьманщини Грицько Усик. 

Разом зі своїми побратимами та родичами він став засновником козацького поселення при злитті річок Інгульця та Малої Березівки, яке й дало початок сучасній Олександрії. І сьогодні серед олександрійців можна зустріти прізвище Усик та подібні до нього  - Ус, Усенко, Усиченко, Устенко. 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ОЛЕКСАНДРІЙСЬКЕ КОЗАЦТВО СЬОГОДНІ

Розпорядженням Олександрійського міського голови Кіровоградської області № п-167-р від 15 листопада 1999 року зареєстрована громадська організація Олександрійського козацького товариства "Козацький Звичай".

Із 2002 року по цей час головою товариства є відомий громадський діяч, член Координаційної ради з питань розвитку козацтва при Кіровоградській обласній державній адміністрації, член Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати, місцевий приватний підприємець Сергій Григор'єв.

Олександрійське громадське козацьке товариство - правонаступник та спадкоємець духовних, історико-культурних, господарських та патріотичних традицій Славного Війська Запорозького Низового (1475-1775).

Основною метою козацького товариства є сприяння розвитку української культури та збереження українських національних традицій, поширення і пропаганда козацького бойового Звичаю "Спас", сприяння патріотичному вихованню козацької молоді та розвитку зеленого туризму нашого регіону.

Уже понад чотири роки наше козацьке товариство втілює у життя проект створення Історико-культурного туристичного центру "Козацький Звичай" - "Олександрійська Січ" на березі мальовничого водоймища поблизу селища Марто-Іванівки Олександрійської міської ради Кіровоградської області.

Етнокомплекс будується на взірець славетної Запорозької Січі з давнішніми традиціями, обрядами та звичаями, де наша молодь має змогу розвиватися як фізично, так і духовно. В Олександрійській Січі заплановано створити кінний театр та проводити вишкільні козацькі наметові польові табори.

Звичаєве козацьке товариство зараз є ініціатором та головним організатором проведення автентичних народних етнографічно-фольклорних святкувань Різдва, Водохреща, Масляної, Великодня, Івана Купала, Покрови тощо. 

У 2008 році при козацькому товаристві з метою відродження кінного спорту в місті Олександрії та активного відпочинку було створено громадський кінно-спортивний клуб "Булат", до складу якого на сьогоднішній день входять висококваліфіковані тренери та галузеві спеціалісти з конярства.

У 2009 році було започатковано проведення загальноміського шоу-конкурсу "СуперКозак" серед учнівської та студентської молоді на базі Палацу культури "Світлопільський" міста Олександрії Кіровоградської області.

Одним з ініціаторів проведення козацького конкурсу був народний депутат України V скликання, Почесний громадянин міста Олександрії, почесний професор Черкаської академії менеджменту Степан Кирилович Цапюк.

Олександрійський шоу-конкурс отримав схвальну оцінку Координаційної ради з питань розвитку козацтва при Кіровоградській обласній державній адміністрації та Ради Українського козацтва при Президентові України.

18 квітня 2011 року представники козацького товариства взяли активну участь у Всеукраїнській громадянській акції вшанування пам'яті героїв Холодного Яру на території Чигиринського району Черкаської області.

Із 13 травня 2011 року по цей час на безкоштовному хостингу працює веб-сайт громадсько-політичного та культурно-мистецького інтернет-видання "Олександрійське козацтво - сторінки історії товариства".

Із 30 травня 2011 року та по цей час на базі нашого козацького товариства працює громадський краєзнавчий музей козацької слави та української культури (просвітницький центр з питань козацтва). 

У липні 2011 року звичаєве козацьке товариство побудувало та спустило на воду козацьку чайку "Козак Вус" - майже точну копію бойового вітрильника запорозьких козаків, про що був знятий відеосюжет на телеканалі "Інтер".

05-06 серпня 2011 року залога чайки під керівництвом генерал-осавула козацтва Валерія Вікторовича Соловйова (козацьке прізвище - Непийпиво) здійснила похід по Дніпру від Запоріжжя до Нікополя та вшанувала пам'ять славетного кошового отамана Запорозької Січі Івана Дмитровича Сірка.

24 серпня 2011 року, з нагоди відзначення Дня незалежності України, на території скверу імені Кравченка міста Олександрії за підтримки козацького товариства було проведено загальноміське етносвято "Вусівські гостини". 

14 жовтня 2011 року, з нагоди відзначення Дня Українського козацтва та свята Покрови Пресвятої Богородиці, на території скверу імені Кравченка міста Олександрії було проведено загальноміське свято козацької слави. 

24 лютого 2012 року, на площі Леніна міста Олександрії, за активної підтримки нашого звичаєвого козацького товариства було організовано та проведено загальноміське святкування Масляної - зустрічі зими та весни.

30 квітня 2012 року представники козацького товариства взяли активну участь у Всеукраїнській громадянській акції вшанування пам'яті героїв Холодного Яру на території Чигиринського району Черкаської області.

07-08 липня 2012 року на території Історико-культурного туристичного центру "Козацький Звичай" - "Олександрійська Січ" поблизу селища Марто-Іванівки товариством організовано та проведено традиційний звичаєвий козацький етнографічно-фольклорний фестиваль "Свято Івана Купала".

У традиційному козацькому святкуванні Івана Купала взяли активну участь творчі колективи, народні майстри, співаки краю, а також представники громадських козацьких патріотичних організацій з різних областей України.

Із 12 по 13 серпня 2012 року на водоймищі поблизу Олександрійської Січі за ініціативи відомого харківського козака Непийпива місцевим телебаченням були проведені зйомки історичного кінофільму "Козацька слава".

Під час зйомок було здійснено водний похід на олександрійській козацькій чайці "Козак Вус" та харківській козацькій чайці "Карпо", а також проведено історичну реконструкцію бою запорозьких козаків з кримськими татарами.

Після закінчення театралізованого дійства на олександрійських звичаєвих козаків чекав смачний козацький куліш та інші національні страви, а також невеликий екскурс в історію та традиційний побут запорозького козацтва.  

Відеофільм про козацький похід на чайках з великим інтересом переглянув Президент України у 2005-2010 роках, Гетьман України Віктор Андрійович Ющенко. Він подякував електронною поштою за інформацію та запрошення, а також побажав у вільний час взяти участь у нашій громадській ініціативі.

24 серпня 2012 року, з нагоди відзначення Дня незалежності України, на території скверу імені Кравченка міста Олександрії за підтримки козацького товариства було проведено загальноміське етносвято "Козацькі гостини".

10 вересня 2012 року на площі Леніна міста Олександрії відбулася зустріч олександрійців з членом Політичної ради політичної партії Всеукраїнське об'єднання "Свобода", відомим журналістом Ігорем Мірошниченком.

Він представив городянам виборчий список та програму політичної партії Всеукраїнського об'єднання "Свобода" під назвою "Своя влада - Своя власність - Своя гідність на СВоїй, БОгом ДАній землі".

На зустрічі з відомим політиком були присутні представники Громадської організації Олександрійського козацького товариства "Козацький Звичай" та Олександрійської міської школи козацького бойового мистецтва "Спас".

13 жовтня 2012 року, з нагоди відзначення Дня Українського козацтва та свята Покрови Пресвятої Богородиці, на території скверу імені Кравченка міста Олександрії було проведено загальноміське свято козацької слави. 

Щороку представники нашого козацького товариства беруть активну участь у міжнародних змаганнях з традиційних козацьких бойових мистецтв "Спас", які традиційно проводяться у славетній козацькій столиці - місті Запоріжжі.

Богдан Тобілевич,

 Почесний літописець Українського козацтва

ПУБЛІКАЦІЇ ТОБІЛЕВИЧА БОГДАНА ВІКТОРОВИЧА

Тобілевич, Богдан. Історичний нарис с. Новий Стародуб Петрівського району Кіровоградської області [Текст] / Богдан Тобілевич. - Режим доступу: http://www.library.alexandriya.com/

Тобілевич, Б. Історичний нарис про село Новий Стародуб [Текст] / Б. Тобілевич // Городской курьер. - Олександрія, 2008. - 05 червня. - № 23 (615). - С. 11. - Рубрика "Страницы истории".

Тобілевич, Б. Історичний нарис про село Новий Стародуб [Текст] / Б. Тобілевич // Городской курьер. - Олександрія, 2008. - 12 червня. - № 24 (616). - С. 11. - Рубрика "Страницы истории".

Тобілевич, Б. Історичний нарис про село Новий Стародуб [Текст] / Б. Тобілевич // Городской курьер. - Олександрія, 2008. - 19 червня. - № 25 (617). - С. 11. - Рубрика "Страницы истории".

Тобілевич, Богдан. Археологічні пам'ятники нашого краю [Текст] / Богдан Тобілевич. - Олександрія, 2009. - 08 с.

Легенди і привиди нашого краю [Текст]: [Розмова з Богданом Тобілевичем]  / Запитував М. Караменов // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2010. - 14 січня. - Рубрика "На молодіжному меридіані".

Тобілевич, Богдан. Перекази про Олександрію, записані Б. Тобілевичем [Текст] / Богдан Тобілевич // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2010. - 28 січня. - С. __.

Караменов, Н. Роман с камнем [Текст] / Н. Караменов, Б. Тобилевич // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2010. - 04 лютого. - С. __.

Тобілевич, Б. "Степова Атлантида" [Текст] / Б. Тобілевич // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2010. - 18 січня. - С. __. - Рубрика "На молодіжному меридіані".

Служителям библиотечной музы [Текст] / Студенты ІІ библиотечного курса Александрийского училища культуры  // Городской курьер. - Олександрія, 2010. - 07 жовтня. - № 41. - С. __.

Тобілевич, Богдан. Легенда про козака Усика [Текст] / Богдан Тобілевич. - Олександрія, 2011. - 04 с.

Тобілевич, Богдан. Шановні викладачі бібліотечних дисциплін та працівники бібліотеки Олександрійського училища культури! [Текст] / Богдан Тобілевич, студент ІІІ курсу спеціальності 5.01020201 "Бібліотечна справа" // Городской курьер. - Олександрія, 2011. - 29 вересня.

Тобілевич, Богдан. Захист матеріалів практики [Текст] / Богдан Тобілевич. - Олександрія, 2012. - 02 березня. - Режим доступу: http://ouk.com.ua/view_life.php?id=45

Тобілевич, Богдан. Легенда про козака Усика [Текст] / Богдан Тобілевич. - Видання друге, перероблене та доповнене. - Олександрія, 2012. - 12 с.: іл.

Оргкомітет. Ой на Івана, ой на Купала... [Текст] / Оргкомітет // Городской курьер. - Олександрія, 2012. - 05 липня.

Оргкомітет. Ой на Івана, ой на Купала... [Текст] / Оргкомітет // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2012. - 05 липня.

Тобілевич, Богдан. Як олександрійські козаки на чайках ходили [Відеозапис] / Богдан Тобілевич. - Олександрія, 2012. - 12 серпня. - Електронний ресурс: 

Тобілевич, Богдан. Розчистили земельну ділянку комунальники [Текст] / Богдан Тобілевич // Комуналка [Текст]: Інформаційний вісник житлово-комунального господарства. - Олександрія, 2013. - 23 січня. - С. 04. - Рубрика "Благоустрій".

Тобілевич, Богдан. Увічнимо пам'ять отамана Григор'єва [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Вільне Слово. Засновник - Олександрійська міська рада. - Олександрія, 2013. - 06 лютого. - С. 04. - Рубрика "Громадська ініціатива".

Тобілевич, Богдан. Як олександрійська "опозиція" собі піар заробляє [Текст] / Богдан Тобілевич // Вільне Слово. Засновник - Олександрійська міська рада. - Олександрія, 2013. - 30 жовтня. - С. 03. - Рубрика "Погляд".

Тобілевич, Богдан. Кіровоград чи Тобілевичі? [Текст] / Богдан Тобілевич // Народне Слово. - Кіровоград, 2013. - 04 липня. - № 27 (3097). - С. 05.

Тобілевич, Богдан. Життєві крутосхили отамана Григор'єва [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Олександрійське козацтво. - Олександрія, 2014. - 09 лютого. - Режим доступу: http://kozactvo.jimdo.com/

Тобілевич, Богдан. Якій же бути назві міста: Кіровоград чи Тобілевичі? [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Олександрійське козацтво. - Олександрія, 2014. - 10 січня. - Режим доступу: http://kozactvo.jimdo.com/

Тобілевич, Богдан. Вона йде по життю з книгою та піснею [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Олександрійське козацтво. Олександрія, 2014. - 17 квітня. - Режим доступу: http://kozactvo.jimdo.com/

Тобілевич, Богдан. Яким шляхом йде сучасне Українське козацтво? [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Олександрійське козацтво. - Олександрія, 2014. - Режим доступу: http://kozactvo.jimdo.com/

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства

МАТЕРІАЛИ ПРО ТОБІЛЕВИЧА БОГДАНА ВІКТОРОВИЧА

Врублевська, Оксана. З Днем народження [Текст] / Оксана Врублевська // Вільне Слово. Засновник - Олександрійська міська рада. - Олександрія, 2006. - 01 червня. - № 22.

Тобілевич, Валентина. Лист до Богдана Тобілевича [Текст] / Валентина Тобілевич, головний зберігач фондів Державного музею-заповідника І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія". - Хутір Надія, 2008. - Січень. - 3 с. - Рукопис. - Приватний архів Тобілевича Богдана Вікторовича.

Троцюк, Ю. Легенди рідного краю [Текст] / Ю. Троцюк // Легенди рідного краю: Збірка творів переможців обласного етапу Всеукраїнського очно-заочного конкурсу письмових робіт "Легенди рідного краю". - Кіровоград, 2008.

Черкаська, Людмила. ХІІІ Всеукраїнська олімпіада юних істориків м. Чернівці, 23-29 березня 2008 року [Текст] / Людмила Черкаська, методист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНУ // Історія України. - Київ, 2008. - Червень. - № 22-24 (566-568). - С. 32.

Водько, Владислав. Лицеист [Текст]: Богдану Тобилевичу / Водько Владислав, 11-В // Поезії. Перші спроби: Збірка учнівських віршів. - Олександрія: Ліцей інформаційних технологій Олександрійської міської ради Кіровоградської області, 2010. - С. 13.

Бородавкіна, Алла. Пишаймось історією рідного краю, нашої малої Батьківщини! [Текст] / Алла Бородавкіна. - Олександрія, 2010. - 16 жовтня. - Режим доступу: http://ouk.com.ua/view_life.php?id=21

Безродна, Дар'я. На Черкащині вшанували пам'ять вояків Холодного Яру [Відеозапис] / Дар'я Безродна, Віктор Сніжко // 5 канал. - Київ, 2011. - 17 квітня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=YyyhgoZiDUA

Макалюк, Оксана. Холодний яр 2011 [Відеозапис] / Оксана Макалюк. - Урочище Холодний Яр, 2011. - 18 квітня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=bVAO-R1rz0k

День города Александрии [Відеозапис]. - Олександрія, 2011. - 29 травня. - Режим доступу: ttp://www.youtube.com/watch?v=VXINLZpVxT4

Вшанування героїв Холодного Яру (Ч.10) 30.04.2012 р. [Відеозапис]. - Урочище Холодний Яр, 2012. - 30 квітня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=UVDM4iTfJ0U

Черненко, Олег. Виступ В. Манька. Конгрес Українських Націоналістів [Відеозапис] / Олег Черненко. - Урочище Холодний Яр, 2012. - 30 квітня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=iQ9OXbjj2K0

Редакційна стаття. Олександрійці вийшли на протест [Текст] / Редакційна стаття // Олександрійські Відомості. - Олександрія, 2012. - 21 вересня. - Спеціальний випуск. - С. 02.

Гаврилов, Руслан. Ребят, возьмите парня на работу. Что вам стоит? [Текст] / Руслан Гаврилов // Моя Александрия. - Олександрія, 2012. - 17 грудня. - Режим доступу: http://myalexandriya.blogspot.com/2012/12/rebyat-vozmite-parnya-na-rabotu-chto-vam-stoit.html

Свято вулиці Богуна [Відеозапис] / Жовта Річка (телеканал). - Жовті Води, 2012. - 18 травня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=Q4Dq00Kjl-k

Свято вулиці Івана Богуна [Відеозапис] / Жовті Води (телекомпанія). - Жовті Води, 2012. - 18 травня. - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=kZvadi7XY3A

Тобілевич Богдан Вікторович [Текст] // Жива книга. Обдарована молодь України. - Режим доступу: 

Кіровоградська область: поступ розвитку [Текст]: Бібліографічний покажчик до 75-річчя утворення Кіровоградської області / Укладач Макарова Т. П. - Кіровоград, 2013. - С.   

Глазкова, Т. Альтернатива Леніну [Відеозапис] / Т. Глазкова, Р. Гадяєв // Телеканал "КТМ". - Олександрія, 2014. - 22 квітня. - Програма "Новини". - Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=MN-c1RSbW5g

Сергеев, Г. "Дело", начатое казаками, закончат Кузьменко и Дожджаник [Текст] / Г. Сергеев // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2014. - 24 квітня. - № 17 (1121). - С. 01. - Рубрика "Новости".

Сергеев, Г. "Дело", начатое казаками, закончат Кузьменко и Дожджаник [Текст] / Г. Сергеев. - Олександрія, 2014. - 24 квітня. - Режим доступу: http://alnet.com.ua/2014/04/25/10885/

Сергеев, Г. "Дело", начатое казаками, закончат Кузьменко и Дожджаник [Текст] / Г. Сергеев. - Олександрія, 2014. - 24 квітня. - Режим доступу: http://aleksandriya.com.ua/news/2014-04-26/Delo-nachatoe-kazakami-zakonchat-Kuzmenko-i-Dozhdzhanik/6057/

День українського козацтва [Текст]. - Олександрія, 2014. - 16 червня.

Кандидати "з народу" [Текст] // Взаємодопомога. Правозахисна газета. - Київ, 2014. - 03-10 липня. - № 27 (88). - С. 08.

Карпачева, Елена. Рабочую группу дополнили писарем [Текст] / Елена Карпачева // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2015. - 14 серпня. - Режим доступу: http://ot.kr.ua/rabochuyu-gruppu-dopolnili-pisarem.html

Карпачева, Елена. Рабочую группу дополнили писарем [Текст] / Елена Карпачева // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2015. - 14 серпня. - Режим доступу: https://aleksandriya.co.ua/news/2015-08-14/22460-rabocuu-gruppu-dopolnili-pisarem

Карпачева, Елена. Рабочую группу дополнили писарем [Текст] / Елена Карпачева // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2015. - __ серпня. - С. 03.

Козак-фахівець шукає роботу [Текст] / Думка Олександрійщини. - Олександрія, 2016. - 20 квітня. - Режим доступу: http://alexregion.blogspot.com/2016/04/blog-post_79.html

Пятник, Оксана. Міськраду просять дати отаману Григор'єву звання "Почесний громадянин міста Олександрія" [Текст] / Оксана Пятник // Голос Громади. - Олександрія, 2016. - 21 серпня. - Рубрика "Новини". - Режим доступу: http://golosgromadu.info/miskradu-prosyat-daty-otamanu-grygor-yevu-zvannya-pochesnyj-gromadyanyn-mista-oleksandriya/

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства