Результат пошуку зображень за запитом "отаманщина"

«Увічнимо пам'ять отамана Григор'єва»

ПРОЕКТ ГРОМАДСЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ

ЗВЕРНЕННЯ ОТАМАНА НИКИФОРА ГРИГОР'ЄВА

"Николаев. Командующему войсками Антанты на Юге России генералу д'Ансельму. Даю всем иностранным разбойникам четыре дня на сборы. В городе оставить оружие, провиант и знамена. Завтра в Чернобаевку прислать обоз - 15 000 пар заграничных сапог и 10 000 комплектов обмундирования. Если к обеду не будет исполнено, войду в город вечером. Все сыграют в ящик, пленных брать не буду.

Атаман всея Юга России, губернатор Таврии, Херсона, Николаева, Одессы, Александрии, Елисаветграда, Таганрога и всея нашей земли Никифор Григорьев. Февраль, 26 дня 1919 года".

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства

УНІВЕРСАЛ ОТАМАНА НИКИФОРА ГРИГОР'ЄВА

Універсал до українського народу.

Народе український, народе замучений! Жорстока війна з германською коаліцією і державами Антанти вирвала з твоїх сел кращих синів землі.

Міждуусобна війна та гетьманщина кращих синів твоїх загнала в могили та в’язниці. Коли у тебе забракувало сили більше терпіти, ти залишив рало та станок, викопав із землі іржаву рушницю і пішов боронити право своє на землю та волю. Але і тут політичні спекулянти обдурили тебе і хитрими заходами використали твою довірливість: замість землі і волі тобі насильно нав’язують комуну, чрезвичайку і комісарів з московської "обжорки" і тієї землі, де Христа розп’ято було. Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш в постолах і штанях з мішка; замість чаю ти п’єш гарячу воду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світлу будучність, експлуатують тебе; тобою воюють зі зброєю в руках, забирають твій хліб, реквізують твою скотину і запевняють тебе, що все те на користь народу.

Працьовитий, святий, Божий чоловіче! Подивись на свої мозолясті руки, подивись: навкруги - неправда, брехня і наруга. Ти - цар Землі. Ти - Кормилець Світу, але ж ти - раб, дякуючи своїй простоті і доброті святій. Селяни і робітники! Вас 92 відсотки на Україні, а хто керує вами? Все ті ж кровопійці народні.

Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура правлячого люду! Хай живуть мозолясті руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва. Хай живе влада Рад народу України.

Перед вами нова боротьба. Борітеся - поборите.

Я, отаман Григор’єв, і мій штаб голови свої покладемо за право працюючого люду. Для себе ми не шукаємо нічого. Дайте нам піддержку і тим спасете своє право. Ось вам мій наказ: в три дні мобілізуйте всіх тих, хто здатний володіти зброєю, і негайно займайте всі станції, поставте своїх комісарів. Кожна волость, кожне село формуйте отряди і ідіть в своє повітове місто; від кожного повітового міста з ваших отрядів по 400 чоловік кращих бійців пошліть на Київ і по 200 на Харків, коли є зброя - зі зброєю, нема зброї - пошліть з вилами, але наказ мій прошу виконати, і побіда за нами.

Все останнє - я зроблю сам.

Головний штаб наш при мойому штабові. Тільки з вашою піддержкою ми доб’ємося права народу. Негайно організуйте владу народню! В кожному селі виберіть селянську раду, в кожному повіті - повітову раду, в кожній губернії - губерніальну раду. В раду мають бути обрані представники всіх партій, що стоять на радянській платформі і ті, що признають себе безпартійними, але підтримують радянську владу. В склад рад можуть входити представники всіх національностей, пропорціонально їх числу на Україні, себто: для українців предоставляється в раді 80 відсотків місць, для євреїв - 5 і для всіх інших національностей 15 процентів місць. При такому розподіленні не буде засилля ні партій, ні націй. Глибоко вірю, що це буде дійсно влада народна! Хай живе свобода слова, друку, совісті, зібрань, страйку, професії, недоторканість особи, думки, оселі, переконань та релігії.

Народе Божий! Любіть один одного, не проливайте братерської крові, забудьте партійну ворожнечу, преклоніться перед владикою чесної праці.

Хай живе чесна праця!

Хай згине всяке насильство і влада капіталу! Залізничники, почта і телеграф - Ви замучились. Зрозумійте нас! Перемога наша - перемога ваша. Народ український завоювань поза межами своєї землі не шукав, але твоїм братам по праці, де б вони не були, завжди поможе і рушницею і останнім шматком хліба. Уряд авантюриста Раковського і його ставлеників просимо йти од нас і не силувати волю народну!

Всеукраїнський з’їзд рад дасть нам уряд, якому ми підляжемо і свято виконаємо його волю.

Я йду вперед, бо так велить народна совість!

Резерв мій - Ти, Народе Український, і від тебе залежить доля твоя!

Всякі вбивства без суду народного, мародерство, безчинство, вторгнення в чужу оселю, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей присікатися будуть на місці силою народу і зброї. Порядок необхідний - геть сваволю!

Своїми заступниками призначаю товариша Тютюнника, товариша Горбенка і товариша Масенка, котрим довіряю важке завдання.

Отаман партизанів Херсонщини і Таврії Григор’єв.

Помічники отамана: Горбенко, Тютюнник, Терещенко,

Масенко, Ясінський, Бондаренко, Павлів. 9 травня 1919 року.

Джерело публікації: газета "За Вільну Україну" від 01 липня 1990 року.

ПІСНЯ ПОВСТАНЦІВ ГРИГОРЄВА

Записав Тобілевич Богдан Вікторович

Ой, що ж то за шум учинився?

То ж Григорєв на Вкраїні появився…

То ж Григорєв на Вкраїні появився…

Зголосився комар до повстанців, гей!

Щоб кусати москалів-голодранців.

Щоб кусати москалів-голодранців.

Щоб кусати москалів ще й жидоту,

Щоб прогнать з України ту голоту.

Щоб прогнать з України ту голоту.

Примістився комар на дубочку,

Закріпив скоростріл на листочку.

Закріпив скоростріл на листочку.

Та зірвалася нараз шура-бура, гей!

Вона того комарика з дуба здула.

Вона того комарика з дуба здула.

І упав наш комар на помості -

Поламав москалям ребра й кості.

Поламав москалям ребра й кості.

Поховали москалів не по-людськи -

Видно руки, видно ноги, видно бубці.

Видно руки, видно ноги, видно бубці.

Поховали москаля, як собаку -

Видно руки, видно ноги, видно сраку.

Видно руки, видно ноги, видно сраку.

Поховали москаля край дороги -

Видно руки, видно ноги, видно роги.

Видно руки, видно ноги, видно роги.

Поховали москаля у куфайці -

Видно руки, видно ноги, видно пальці.

Видно руки, видно ноги, видно пальці.

Інформаційно-аналітичний центр крайового козацького товариства

Алексей Максимов

Юрий Тютюнник

ЮРКО ТЮТЮННИК ТА ПОВСТАНЦІ ГРИГОР'ЄВА

"ЦК украинских эсеров, активно поддерживавший Директорию, 27 февраля 1919 г. направил к нему своего эмиссара Ю. Тютюнника 88, волевого и способного организатора. Он имел задание подчинить своему влиянию отряды Григорьева. "Путь к ним, - позже писал Тютюнник, - лежал через "штаб атамана Григорьева", с его спиртом, свининой, "славными парнями", "Матильдой Васильевной"... "Славу" оставил я за атаманом... Атаман то и дело пил, мне же работать не мешал" 314. В короткое время Тютюнник прибрал к своим рукам фактическое руководство отрядами. (....)

Джерело публікації: Супруненко, Н. И. Очерки истории гражданской войны и военной интервенции на Украине. 1918-1920 [Текст] / Н. И. Супруненко. - Киев: Наука, 1966. - 454 с.

СЕМЕН СКЛЯРЕНКО ПРО ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

"Загін Григор'єва, - читав командуючий групи, - за наказом командування Українського фронту переформовується в Задніпрянську радянську бригаду з відповідним числом артилерії і кінноти; штаб отамана Григор'єва перетворюється на штаб Задніпрянської бригади, командиром призначено отамана Григор'єва. (...)

"Новобранці" завмирають. Григор'єв торкає коня, одкидаючись назад, спускається до колон. 

- Здорові, орли! - кричить він. 

- Здрав... жел... головному отаману! - надривно розкочується навколо. 

- Молодці! - каже Григор'єв. (...)

Кадрові иарські офіцери, закликані отаманом, вчать селян, муштрують, а сам Григор'єв, - завжди шдпилий, завжди за- ...

брехав отаман. - Тримай тільки мою дисципліну, а далі все буде гаразд! А вже та григор'євська "дисципліна"! Командує загонами не тільки Григор'єв, а й Попов і ще з десяток підотаманів, командує навіть дружина Григор'єва - курноса, спритна, гаряча на слово й на руку Матильда Василівна; (...) 

Куди рушає штаб отамана Григор'єва, туди рушають і його ешелони. На біса отаман тягає з собою 15 вагонів цементу та 12 вагонів чаю?

Але отаман знає, що робить.

Напідпитку він розповідає друзям: 

- Закінчиться вся ця історія, почну палац будувати в Олександрії, на горі, щоб увесь світ було видно. Будинок на два ...

Д-да...

А поки немає палацу, Григор'єв вислужувався в Петлюри, потім написав, що відмовляється від нього, перейшов до червоних, і штаб його посувається від ...

... та всім, хто йде за мною з Херсонщини, Катеринославщини і Таврії. Копія - Олександрія, Херсонська вулиця, Матильді Василівні Григор'євій.

- Вона повинна знати, куди моя армія йде, - звернувся сердито Григор'єв до свого начальника штабу, - і надалі їй посилай копії ... Пиши, - продовжував:

- Я, отаман Григор'єв, червоний командир, починаю наступ проти лютих окупантів ...

Джерело публікації: Скляренко, Семен. Шлях на Київ [Текст]: Роман / Семен Скляренко. - Київ, 1967.

Н. Коган

Свадьба в Малиновке (1967)

Свадьба в Малиновке (1967)

«Свадьба в Малиновке». Прототипом атамана Грициана Таврического был реальный атаман Григорьев

ДМИТРО ЧИЖЕВСЬКИЙ ПРО ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

Д. Чижевський писав мені в листі 17 червня 1974 року з Гайдельбергу, що "… Між іншим, після виборів до Третьої Думи (де батько був знову виборщиком) із Олександрії було вислано до якогось Херсонського міста, де не було залізниці, двох цікавих суб'єктів: отець Адріян Мишаков та пізніший отаман Григоріїв. Вислано за агітацію за мого батька". (...)

Цікаво оповідав Чижевський про надзвичайну кар'єру отамана Григорієва, його успіхи й трагічну смерть від куль анархіста Махна. Григоріїв служив перед війною 1914 року в горілчаному складі в Олександрії: цей будинок стояв край міста, недалеко від гімназії. Продаж горілки був державною монополією. Взятий до війська на початку першої світової війни, Григоріїв пройшов офіцерську школу і мав нагороди за хоробрість на фронті. Коли впав царський режим 1917 р., Григоріїв пристав до партії соціял-революціонерів. В листопаді 1918 р., коли Директорія УНР проголосила повстання проти поміщицької влади, Григоріїв став на чолі масового збройного руху, під прапором Української Народної Республіки.

Поява французького і грецького війська в Одесі, в Миколаєві, в Херсоні та в інших містах для допомоги "білій армії" ген. Денікіна творити "єдину неділиму Росію" викликала у Григорієва та його козаків величезне обурення. Вони рвалися до бою проти інтервентів, але уряд УНР не рішався почати війну з, здавалося, всемогутніми арміями держав Антанти, що примусили Німеччину до капітуляції.

Цю ситуацію використала большевицька Москва. Ленін призначив балканського комуніста Християна Раковського на прем'єра "робітничо-селянського уряду України", створеного для прикриття агресії проти Української Народної Республіки. Комуністичні агенти переконали Григорієва, що російська "червона армія" буде воювати проти інтервенції Антанти, і що він має почесне завдання викинути інтервентів у Чорне море. Григоріїв перейшов з своїм військом до большевиків, але не прийняв до себе комуністичних політичних комісарів. Сміливою атакою він примусив французів, греків і російських білогвардійців тікати з Херсону, Миколаєва, Очакова, Одеси.

Чижевський оповідав, що про свої перемоги Григоріїв повідомляв телеграмами свою жінку в Олександрії, "Матильду Івановну Григорієву". Отаман перехрестив свою Мотрю на "Матильду", - догадувався Чижевський. Захоплений побідами над військом Антанти, Григоріїв збудував в Олександрії, вище станції залізниці, дім для Матильди. Коли Григоріїв у травні 1919 р. виступив збройно проти російської червоної армії і большевицьке військо захопило Олександрію, то комуністична партія "покарала" отамана оригінальним способом: під музику "Інтернаціонала" дім, призначений для Матильди Івановни, був зруйнований до фундаменту...

Джерело: Феденко, Панас. Дмитро Чижевський (4 квітня 1894 - 18 квітня 1977) [Текст]: Спомин про життя і наукову діяльність / Панас Феденко // Український історик. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1978. - № 01-04.

ГРИГОРЬЕВ НИКИФОР (1878–1919)

уроженец с. Григорьевки Александровского уезда Херсонской губернии. Участник русско-японской войны, в чине поручика. На германском фронте - штабс-капитан. С конца ноября 1918 г. – участник петлюровского восстания против гетмана. В конце декабря 1918 г. - участник восстания против Петлюры. Член областного комитета левых эсеров. С 1919 г. - комбриг Заднепровской дивизии. Начдив 6-й советской дивизии. 7 мая 1919 г. поднял восстание против Советской власти. 27 июня 1919 г. расстрелян махновцами в с. Сентово.

Джерело тексту: Белаш, А. В. Дороги Нестора Махно [Текст]: Историческое повествование / А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. - Киев: Рекламно-издательский центр "Проза", 1993. - 592 с.

Результат пошуку зображень за запитом "атаман григорьев"

ОТАМАН ГРИГОР’ЄВ: ПРАВДА І ВИМИСЕЛ

Серед безлічі особистостей часів громадя­нської  війни  доволі  загадковою і суперечливою фі­гурою є командуючий селянською  армією   Микола Григор'єв.   Чому  саме  ця постать   привертає   увагу? Можливо тому, що по кі­лькості вояк його військо було   другим   після   армії Махна. На   кінець     1919 року армія отамана скла­далася  з  16  тисяч багнетів. У Махна було близь­ко  80  тисяч,  а на кінець 1919 року - близько 120 тисяч чоловік.

Ознайомившись з декі­лькома працями, дійшов висновку, що вони в основному негативно зобража­ють Григор'єва і його рух. Відверто кажучи, для цьо­го є підстава. Адже основ­ною рисою його війська був антисемітизм, в осно­ві якого широко впровад­жувалися в життя гасла типу "Бий жидів, рятуй Росію", "Бий жидів і ко­муністів" та інші, що зго­дом і призвели до безсла­вної загибелі отамана та його руху.

Нещодавно в газетах та журналах з'явилися ста­тті зі спробою реабілітува­ти григор'євщину, а також дати оцінки цього явища, які базуються в основному на версіях і рідко на фактах та документах. Проте, незважаючи ні на що, Микола Григор'єв за­слуговує на увагу, більш детальніше висвітлення і дослідження.

В своїй невеличкій пра­ці "Махновський рух на Херсонщині" я дещо упе­реджено словами Р. С. Остапенка підійшов до григор'євщини, проте матеріал подав так, як мені і розповів свідок. Ознайоми­вшись  з декількома працями, пропоную читачеві не­величкий дослідницький матеріал на його розсуд. Отже, почну, мабуть, з українського радянського енциклопедичного словни­ка:

 "Григор'євщина - антирадянський, куркульський заколот у травні 1919 ро­ку на Півдні України, очо­люваний колишнім петлю­рівським отаманом, есе­ром Григор'євим, який до нього формально пере­йшов на бік Радянської влади і командував дивізі­єю на південній ділянці Українського фронту. За­колотники захопили Єлисаветград, Катеринослав, Херсон. Миколаїв, Креме­нчук, Черкаси. Протягом двох тижнів радянські вій­ська розгромили заколот­ників і ліквідували григор'євщину".

Зараз відомо всім, що радянські історики не шко­дували негативних епітетів і наклепів для своїх воро­гів. Як вимагала цього па­ртія, так і писали історію. Тому вищезазначена цита­та з енциклопедичного словника сьогодні потре­бує деякого уточнення і роз'яснення.

По-перше, заколот Григор'єва був аж ніяк не ку­ркульський, адже у його війську знаходилося без­ліч бідного селянства. По-друге, сам отаман, хоч і служив Петлюрі, та проте швидше відносився до царського, аніж до петлюрі­вського   служаки.

Хто ж такий Григор'єв? Ось що вдалося про нього дізнатися з різних джерел.

Микола Олександрович Григор'єв народився  у 1878 році в селі Григор'євці Олександрівського повіту Херсонської губернії в простій селянській роди­ні. При хрещенні дістав ім'я Никифор. Брав участь у російсько-японській вій­ні, дослужившись до зва­ння поручика, а потім у першій світовій проти австро-німецьких військ вже у званні штабс-капітана. У 1917-1918 роках служив у війську Центральної Ради. Потім у гетьмана Ско­ропадського. В грудні 1918 року приєднався до Петлюри, а після поразки останнього, 2 лютого 1919 року, перейшов на бік Че­рвоної армії. Командував першою Задніпровською бригадою, з квітня - шостою українською стрілецькою дивізією. Самовільно відвів військо на відпочи­нок в район Кіровограда, де й підняв антирадянський заколот. В липні при­єднався до Махна, а 27 ли­пня був вбитий за його на­казом, через спробу при­єднатися   до   Денікіна.

Всі ці переходи з одно­го табору в інший, постій­не шукання союзників, а потім зрада їх і перехід на інший бік, багато дослі­дників зрозуміли, не без підстав, звичайно, як на­магання вижити в тих умо­вах, а ще пов'язувалося з авантюризмом, яке було так притаманне отаманові. Насправді, як мені здає­ться, причина була в ін­шому.

Микола Григор'єв добре розумів настрій селянст­ва, його бажання і прагне­ння. Вже немолодий, май­же за сорок, йому багато разів доводилося бачити селянські страждання і в рідному селі, і у війську. Забитий, затурканий селя­нин мало розбирався в по­літиці. Єдине до чого він прагнув - господарювати на землі, до справи, якою завжди і займався. Та при­йшла громадянська війна. Прийшли білі і червоні, і селянство насильно вербу­валося в їхні армії. Останні втікали і знову повер­талися до землі. Старень­кий селянин відповідав че­рвоному командирові: "Ми не пішли воювати за білих, не підемо і за вами,   бо ми збираємо   хліб...".

Тут і почалося... Розстріл непокірних, спалення хат і врожаю, взяття заручни­ків, різна агітація. Селя­нин не витримав і взяв зброю. Створив загони і захищав свої права, як від білих, так і від червоних. Боротьба була нерівною. Білі палили хати і вбивали. Червоні забирали хліб. Де ж шукати порятунку селянинові? Хто захистить трудівника? Звичайно. Махно і Григор'єв.

Ось Універсал, випуще­ний отаманом до україн­ського народу:

"Народ український, на­род вимучений. Жорстока війна з німцями та держа­вами   Антанти   вирвала з твоїх сіл кращих синів. Коли в тебе не вистачало сили більше терпіти, ти залишив коня і плуг, ви­копав  з-під  землі іржаву рушницю і пішов захищати своє право на землю і волю, але й тут політичні спекулянти обдурили тебе і використали твою довір­ливість. Замість землі і волі тобі насильно нав'я­зують комуну, чека і ко­місарів з московської об'ї­дки.

На цій землі ти працю­єш день і ніч, ходиш в штанях із мішковини. За­мість чаю п'єш гарячу во­ду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світле май­бутнє, експлуатують тебе, відбирають твій хліб, ху­добу і разом з цим заяв­ляють, що це все для ща­стя  твого народу.

Святий трудівник, поди­вись на свої руки і поди­вись навкруг... скрізь не­правда і брехня.

Народе вкраїнський, бе­ри владу в свої руки. Хай не буде диктатури, ні осо­бистості, ні партії. Хай живе диктатура трудового народу.

Отаман партизанів Хер­сонщини і Таврії - Гри­гор'єв».

Ось як характеризують його деякі очевидці - "Гри­гор'єв був міцний, присадкуватий чоловік, який го­ворив у ніс, брутальний і самовпевнений, з негарним обличчям, що вічно лаяв  жида Троцького".

Що ж змушувало ота­мана переходити з одно­го табору в інший? Спробуймо у цьому розібратися.

Українське селянство було досить довірливим. Воно вірило Центральній Раді, доки вона не припи­нила свою діяльність вна­слідок більшовицької на­вали.   Вірило гетьманові Скоропадському, доки німці і австріяки, що поста­вили його на гетьманство, не почали грабувати і стріляти населення. Пові­рило Петлюрі і разом з ним боролося проти воро­гів, але потім, відчувши його слабість або неспро­можність захистити їхні інтереси, відійшло від нього і пристало в союз­ники до червоного війсь­ка. Згодом зрозумівши, що більшовики нічим не кращі за інших, почало відходити і шукати більш надійних союзників. Саме тому, відчуваючи настрої селянства, Григор'єв і зве­рнувся до Махна з вимо­гою   об'єднатися   і   разом бити ворогів трудового селянства. Але політична си­туація була така, що ота­манові для того, щоб збе­регти свою владу, доводи­лося плестися в хаості мі­ркувань та бажань селян­ських мас. Можна сказати, що він став їх заручником. Аптирадянський заколот Григор'єва може пояснити телеграма, надіслана Мах­ну з Кіровограда (Єлнсаветграда), невеличкого мі­ста, яке він зробив своєю столицею.

"Секретно. Гуляй-Поле, через Нікополь батьку Ма­хну.

Від комісарів та чека не було життя, комуністи диктаторствували. Мої війська не витримали і са­мі почали бити чека і гна­ти комісарів. Всі мої зая­ви Раковському та Антонову закінчувалися тільки присилкою комісарів. Ко­ли їх набралося 42 душі, коли вони мене вимучили, я їх просто вигнав за две­рі. Вони об'явили мене по­за законом. Ось я, отаман, жену їх геть за межі Ук­раїни.

Поки на всіх фронтах я отримую гору, до мене приєдналися декілька по­лків та кіннота ворожої кавалерії. Чи не варто вам, батько Махно, сказати, нарешті, тверде слово тим, які замість влади народу, проводять диктатуру окре­мої партії.

Отаман Григор'єв, по­мічник Горбенко, начшта­бу Бзенко".

Доречно зазначити, що григор'євці діяли і на Хе­рсонщині, а також і в на­шому районі. Учасник пе­ршої світової та громадя­нської війни з села Дудчан Андрій   Омелянович Шульга у своїх спогадах згадував, як останні бага­то разів гостювали в селі, шукаючи комуністів та червоноармійців. Були вони і в нашому селищі. У ра­йонному музеї є фото, на якому зображено похорон народного  дружинника Тимофія Доброгорського, вбитого, як написано, куркулями. Насправді вбили його григор'євці. Мотиви вбивства невідомі, можли­во, перебрав зерна, беру­чи продподатки, або гроші на   справи   ревкому.

Григор'євці господарювали і в Бериславі, і в Че­рвоному Маяці, і деякий час в Херсоні. У їх заго­нах було чимало наших земляків, великоолександрівців та високопольців. Селян приваблювали гас­ла отамана: "Україна для українців", "Свобода то­ргівлі" та інші.

Зараз важко сказати, що змусило Григор'єва піти на зговір з Денікіним. Мож­ливо, селян з його війсь­ка привабили агітаційні листи білого генерала, в яких він різними обіцянка­ми намагався привернути їх на свій бік. І останні в деякій мірі вірили їм, ад­же денікінці ще не всту­пили у володіння григор'євців, а воювали з мах­новцями і червоними далі на Сході і Півдні України. Дізнавшись про зносини Григор'єва з Денікіним. Махно наказав його зни­щити, що і було зроблено 27 липня 1919 року в се­лі Сентово (Кіровоградсь­ка обл.) біля міста Олександрії. Махно забрав йо­го тачанку і заборонив хо­вати вбитих. Лише через кілька днів приїхала з Олександрівська (Запоріжжя) його дружина і забрала труп свого чоловіка. Очевидно, десь там на кладовищі він і похований.

Після вбивства отамана його армія практично роз­валилася. Одні пішли до махновців, інші до білих, червоних і петлюрівців. Григор'євщина перестала існувати.

Так закінчився життє­вий шлях відомого на Пів­дні України отамана. Ме­не, після читання багатьох праць і першоджерел, зди­вувала одна деталь. В жодній з них серед безлічі фотографій людей часів громадянської війни не бу­ло фотознімка Григор'є­ва. Є Денікін, Петлюра, Махно, Врангель, інші, а ось отамана немає. Мож­ливо, її зовсім не існує, або ж автори праць не зва­жили за потрібне її туди вмістити.

Можливо, її слід шука­ти у запорізькому музеї чи будь-де інше. Така не­величка за обсягом істо­рія колишнього царського штабс-капітана та його ру­ху. Безперечно, в місцях перебування Григор'єва, в архівах і в музеях є ще чимало цікавого матеріа­лу про нього, та щоб до­слідити, відшукати його, потрібні кошти для поїз­док в Одесу, Миколаїв, Кіровоград, Запоріжжя,. Херсон. З покращенням економічної ситуації мож­на буде продовжити вивче­ння цього періоду історії.

Олег Тимков,

дослідник повстанського руху, краєзнавець

селища Нововоронцовки Херсонської області

Використана література:

О. В. Білані, В. Ф. Білаш, "Дороги Нестора Махно", М. Є. Канурін "Як боролась революція", том пер­ший, В. М. Волковинський "Нестор Махно". Л. Трибушна "У громадянську я був бандитом".

http://www.novovorontsovka.com.ua/ru/history/15-ctranici-ictorii.html

банк на пушкинской

«ЗОЛОТОЙ ЗАПАС» АТАМАНА ГРИГОРЬЕВА

"И все же наиболее весомую часть сокровищ составляло золото известного атамана Григорьева. Отряды этого «революционного генерала» (так называл себя Григорьев) в 1919 году, освобождая от белых Одессу, захватили ценности Одесского государственного банка. В обозе «освободителей» оказалось 124 кг золота в слитках, 238 пудов серебра, и 1 285185 рублей золотыми монетами царской чеканки.

Заимев такое «финансовое обеспечение», Григорьев возомнил себя Наполеоном и начал собственную игру, очень быстро захватив территорию от Херсона до Кременчуга. Вскоре его войско вошло в зону действия махновцев. Атаман начал склонять хлопцев Махно на свою сторону, обещая золотые горы. Психологический расчет атамана при вербовке состоял во фразе: «Якый же ваш батько Махно командыр, колы у него нема золотого запаса?»Эти слова были даже внесены в одно из обращений Григорьева к махновцам.

Такого вероломства Нестор Иванович стерпеть не мог никак. Хитрый батько предложил созвать съезд повстанцев, который и состоялся 27 апреля 1919 года в селе Сентове близ Александрии. Григорьев явился на съезд почти без охраны. После непродолжительного общения с делегатами съезда он был вызван в сад, где его и расстрелял батько Махно - собственноручно. Не мешкая, Махно произвел налет на станцию Александрия, на путях которой стоял эшелон Григорьева с одесским золотом.

Существуют документы ОГПУ, основанные на материалах допросов бывшего махновского командира Федора Каретникова, вернувшегося в Россию в конце 20-х годов. В показаниях Каретникова , касающихся ухода Махно за рубеж, всплыла и тема «золотого арсенала». Человек, приближенный к батьке,уверял, что золото атамана Григорьева (вернее - Одесского госбанка) было зарыто в ночь с 27 на 28 августа 1919 года в одном из курганов неподалеку от Днепра, в районе Никополя. В те дни армию Махно сильно теснили части белогвардейского генерала Слащева, потому и решил батька обезопасить ценности. Привезенный на описанную местность Каретников не смог точно указать место клада. Действительно ли он стал так забывчив или имел свой умысел - неизвестно.

В конце 50-х годов места, где бродил арестованный Каретников с гэпэушниками, были затоплены водами Каховского водохранилища, но загадка все же осталась - быть может, затопление как раз и не коснулось места таящегося в земле золота Махно".

Джерело публікації: Белоус, Анатолий. "Где твое золото, батько Махно?" [Текст] / Анатолий Белоус // Официальный сайт Нестора Ивановича Махно. - Розділ "Статьи". - Режим доступу: http://www.makhno.ru/st/8.php

Примітка до статті: за деякими даними, у наш час золото Нестора Махна (більше 800 кілограмів) знайдено георадаром у Каховському водосховищі, але пошукові роботи так й не були розпочаті через недостатність засобів...

ДАВИД ГОЛИНКОВ ПРО ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

"Крупнейшим антисоветским мятежом на юге Украины в 1919 г. было восстание, руководителем которого стал штабс-капитан царской армии, сторонник Центральной рады, затем гетмана Скоропадского, а с декабря 1918 г. петлюровский атаман Н. А. Григорьев.
Это был честолюбивый человек, из семьи кулаков Александрийского уезда Херсонской губернии, политически неграмотный и беспринципный.
В конце января 1919 г., когда власть петлюровской Директории зашаталась, Григорьев, учитывая изменения в настроениях украинского крестьянства в пользу Советской власти, заявил о переходе со своими отрядами на сторону Красной Армии.
В телеграмме на имя Александровского советского ревкома этот "атаман партизан Херсонщины и Таврии" и "честный революционер" писал: "Все двадцать моих партизанских отрядов борются с самостийниками и с соглашателями мировой буржуазии, мы идем против Директории, против кадетов, против англичан, и немцев, и французов, которых на Украину ведет буржуазия... Наш девиз - вся власть Советам и диктатура пролетариата".
Григорьевцы образовали 1-ю Заднепровскую украинскую советскую бригаду в составе дивизии под командованием П. Е. Дыбенко, а затем были переформированы в 6-ю украинскую советскую дивизию. Штаб Григорьева, возглавлявшийся петлюровцем Ю. Тютюнником, стал прибежищем антисоветских элементов. Вскоре и сам Григорьев открыто примкнул к ним.
В марте - апреле 1919 г. дивизия Григорьева вместе с советскими войсками участвовала в боях за Николаев, Херсон, Одессу. После занятия Одессы Григорьев заполнил свои склады мануфактурой и другими товарами, захваченными у неприятеля, и как "победитель" раздавал их солдатам и окрестным крестьянам. Потом Григорьев самовольно отвел свою дивизию "на отдых" в район Елисаветграда. 7 мая он отказался выполнить приказ советского командования о переброске дивизии на Румынский фронт. В тот же день, арестовав всех политработников-коммунистов, Григорьев на митинге в Елисаветграде объявил свой "Универсал", которым призвал украинский народ к всеобщему восстанию против Советской власти.
В "Универсале" провозглашался лозунг "Власть Советам народа Украины без коммунистов". В угоду кулачеству Григорьев ополчился против "коммуны", "московских комиссаров", продовольственной разверстки, "реквизиций", "чрезвычаек" и обещал установить "подлинную Советскую власть".
9 мая григорьевцы разогнали Елисаветградский Совет, расстреляли более тридцати руководителей советских и партийных организаций города, убивали и грабили население. Только 15-17 мая бандиты убили в Елисаветграде 1526 человек. В городе Александрия пьяный Григорьев скакал на коне впереди погромщиков и рубил беззащитных людей. Кулаки близлежащих деревень толпами приходили в города и местечки, громили склады и учреждения, нападали на советских работников и не причастных к политике обывателей, грабили и убивали их, увозили награбленное имущество с собой.
На 18 - 20 мая Григорьев назначил съезд "представителей от крестьян и рабочих" Александрийского уезда для организации власти. Но даже этот созванный мятежниками съезд высказался за прекращение погромов и предложил начать мирные переговоры с Советским правительством.
Мятеж, не поддержанный народными массами, был обречен на провал. Только внезапность выступления позволила Григорьеву с его "войском" в короткое время захватить Елисаветград, Николаев, Херсон, Кременчуг, Александрию, Знаменку, Христиновку и другие важные пункты.
22 мая 1919 г. части Красной Армии под командованием К. Е. Ворошилова (Кременчугское направление) и А. Я. Пархоменко (Екатеринославское направление) повели наступление на григорьевскую банду и в результате упорных боев нанесли ей поражение. К концу мая были освобождены почти все занятые григорьевцами города и населенные пункты.
Григорьевский мятеж облегчил Деникину наступление на Южную Украину и помешал переброске советских войск на Румынский фронт. Самому Григорьеву некоторое время все же удавалось сохранить довольно крупные силы, и они продолжали разбойничать на Херсонщине до июля 1919 г., пока не были поглощены махновским движением.
В июле 1919 г. в район расположения махновских отрядов вошли уцелевшие григорьевцы. После переговоров Махно и Григорьева последовало решение об объединении махновских и григорьевских отрядов. А через несколько дней Григорьев был убит махновцами.
Бывший член махновского штаба Алексей Чубенко, арестованный впоследствии ГПУ, описывал это событие так. Рядовые махновцы были недовольны союзом с Григорьевым, которого они обвиняли в связи с деникинцами, и требовали, чтобы Махно покончил с ним. 27 июля в селе Сентове Херсонской губернии (близ Александрии) на съезде повстанцев Чубенко выступил с обвинениями в адрес Григорьева.
"Сначала я ему сказал, - показал Чубенко в ГПУ, - что он поощряет буржуазию... Затем я ему напомнил, что он оставил у одного помещика пулемет, два ящика патронов, несколько винтовок и 60 пар черных суконных брюк... Потом я ему еще сказал, что он действительно союзник Деникина и не хотел наступать на Плетеный Ташлык, так как там были шкуровцы... Григорьев стал отрицать, я ему в ответ: "А кто же и к кому приезжали офицеры, которых Махно расстрелял?" Как только я это сказал, то Григорьев схватился за револьвер, но я, будучи наготове, выстрелил в упор в него... Григорьев крикнул: "Ой, батько, батько!" Махно крикнул: "Бей атамана!" Григорьев выбежал из помещения, а я за ним и все время стрелял ему в спину. Он выскочил на двор и упал. Я тогда его добил. Телохранитель Григорьева выхватил маузер и хотел убить Махно, но Колесник стоял около него и схватил его за маузер... Махно в это время забежал сзади телохранителя и начал стрелять в него".
После убийства Григорьева Махно распорядился оцепить и разоружить войска Григорьева, которые в основной своей массе затем присоединились к махновцам.

Джерело публікації: Голинков, Давид. Правда о врагах народа [Текст] / Давид Голинков. - М.: Алгоритм, 2006. - (Оклеветанная Русь).

ГРИГОРІЙ ГУСЕЙНОВ ПРО ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

Історик Віктор Савченко запевняє, що отаман з Верблюжки Микола Григор'єв народився не 1878-го, а 1885 року. Й зовсім не у Верблюжці, а на Поділлі (містечко Дунаївці). У спогадах Михайла Дорошенка теж ідеться про те, як подолянин Ничипір Серветник перебрався на Херсонщину, в село Григорівку, вже на початку ХХ століття. Звідси, мовляв, і придбане отаманом ім'я (крихітне село з такою назвою справді є неподалік Верблюжки, поруч з Новою Прагою). Микола (чи Ничипір) був старшим у родині й, окрім двокласної початкової школи, іншої освіти не мав.

Отамана Миколу Григор'єва у Верблюжці вважають прийшлим чоловіком (хтось каже, що він із села Григорівки, це біля Нової Праги, іншого старовинного поселення на Херсонщині). Й про хату, де в селі отаман міг жити, не знає ...

А от історик В. Круть наполягав, шо "походив Григор'єв з міщан Олександрії на Херсонщині, де мав свій будинок і являв собою типового представника дрібної буржуазії". Володимир Горак пише про те, що в родині його батька було ...

Джерело публікації: Гусейнов, Григорій. Піщаний Брід і його околиці [Текст] / Григорій Гусейнов. - Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2007. - 490 с.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА ПРО ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

Григор’єв (Серветник) Матвій Олександрович (9.2.1884, село Заставля (передмістя міста Дунаївці) Новоушицького повіту Подільської губернії, тепер місто Дунаївці Хмельницької області. – 27,7,1919, місто Сентове, тепер село Родниківка Олександрійського району Кіровоградської області). Військовий діяч; повстанський отаман (із серпня 1918), командир Херсонської дивізії Армії УНР (до 29.1. 1919), командир 1-ї Задніпровської стрілецької бригади 3-ї Задніпровської стрілецької дивізії (із 19,2,1919). 6-ї стрілецької дивізії Красної армії (із квітня 1919), Головний отаман Херсонщини і Таврії (1919), Головнокомандувач Повстанської армії Реввійськради Нестора Махна (червень-липень 1919); військові звання – прапорщик 56-го піхотного полку (1914), штабс-капітан 58-го Празького піхотного полку російської армії (м. Бердичів, 1917), полковник Армії Української Держави (1918). Закінчив державну двокласну школу в Новій Ушиці. Учасник японсько-російської війни (у складі козачої кавалерії). Після війни служив у поліції м. Проскурова. Із початком Першої світової війни пішов до армії добровольцем. Активний учасник українізації частин російської армії. На кінець 1918 р. об’єднав навколо себе 117 партизанських загонів (5000 козаків). Учасник і організатор анти гетьманського повстання (із серпня 1918) та боротьби проти окупаційних військ Антанти. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді (нині Кіровоград) проголосив Універсал «До українського народу» із закликом до повстання проти комуни і ЧК. Підступно вбитий Нестором Махно і його помічниками. Похованій в м. Олександрії, нині Кіровоградської області. Могила не збереглася.

Джерело публікації статті: Горліс-Горський, Юрій. Холодний Яр [Текст] / Юрій Горліс-Горський. - Київ-Дрогобич: «Відродження», 2008. - С. 333.

УВІЧНИМО ПАМ'ЯТЬ ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

Однією з найвидатніших постатей в історії нашого краю ми можемо вважати й головного отамана повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії, командира дивізії Української Народної Республіки Никифора Григор'єва.
Колишній штабс-капітан російської армії, хоробрий георгіївський кавалер, полковник Армії Української Держави Гетьмана України Павла Петровича Скоропадського - такі основні віхи життя славетного ватажка повстанців.

Сьогодні активно точаться суперечки серед істориків громадянської війни з приводу справжнього імені та прізвища отамана, його місця народження та походження, однак його життя було тісно пов'язане саме з нашим містом.

Він брав активну участь у російсько-японській війні в якості кавалериста, а після демобілізації працював, за різними даними, акцизним чиновником або поліційним службовцем у місті Олександрії. Воював й у Першій світовій.

Розповіді олександрійських старожилів свідчать нам про те, що до революції майбутній повстанський отаман зі своєю сім'єю проживав у будинку, який містився за залізничною станцією, по сучасній вулиці Паризької Комуни. 
У травні 1919 року він підняв народне повстання проти Радянської влади, проголосивши себе Гетьманом України, а місто Олександрію - столицею незалежної повстанської республіки, яка й продовжила козацькі традиції.

"Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе влада Рад народу України. Борітеся - поборете" - ось які були головні заклики Універсалу отамана Григор'єва.

"Ой, що ж то за шум учинився? То ж Григор'єв на Вкраїні появився....", - ось так починається заспів тогочасної народної пісні про антибільшовицьке григор'ївське повстання, головним центром якого було якраз наше місто.

Григор'ївські повстанці незабаром захопили міста та містечка -  Кременчук, Чигирин, Золотоноша, Черкаси, Єлисаветград (зараз - Кіровоград), Умань, Новомиргород, Тараща, Корсунь, Балта, Кривий Ріг, Липовець, Гребінка.

За наказом головного отамана у визволених містах скликались з'їзди Рад, які своїми рішеннями закріплювали нову владу. Григор'єв мав на меті скликати Всеукраїнський з'їзд Рад, який би спільно обрав "справді народний уряд".

Уже через два тижні григор'ївський заколот придушили червоні радянські війська, а отамана 27 липня 1919 року особисто та підступно вбив голова революційної військової ради повстанської армії - анархіст Нестор Махно.

І лише через три дні дружина повстанського отамана змогла поховати його останки на центральному міському кладовищі міста Олександрії (територія колишнього таксопарку). На жаль, на сьогодні його могила не збереглася.

На території скверу імені Юрія Кравченка, поблизу Палацу урочистих подій міста Олександрії, незабаром зможе з'явитися меморіальний пам'ятний знак на честь визначного повстанського отамана - вихідця з Олександрійщини.

Після цього тут можна буде щороку організовувати та проводити всенародні вшанування олександрійських повстанців, які мужньо та відважно боролися за самостійність та за волю й кращу долю нашої спільної неньки-України.

Саме з такою ідеєю зараз виступає головний отаман громадської організації Олександрійського козацького товариства "Козацький Звичай", член ради з питань козацтва при обласній державній адміністрації Сергій Григор'єв.

Як головний писар козацького товариства автор статті особисто ознайомив з даною ідеєю бібліотечних та музейних працівників, викладачів та студентів міських вищих навчальних закладів - й вона здобула багато прихильників.

Одним з перших зацікавився ініціативою колишній багаторічний начальник управління культури і туризму Олександрійської міської ради, Почесний працівник туризму України, підполковник козацтва України Іван Баранов.

Висловив схвалення ініціативи й колишній депутат Кіровоградської обласної ради, командир підрозділу "Варта" Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна Самостійність України" (1993-1997) Володимир Стадниченко.

"Ми почали велику справу. Однак під силу вона буде нам лише тоді, коли ми спільно, всією місцевою громадою, візьмемося за її подальше втілення у життя", - каже ініціатор встановлення цього пам'ятника Сергій Григор'єв.

А якої Ви думки, вельмишановні читачі, щодо втілення у життя громадської ініціативи встановлення у нашому місті меморіального пам'ятного знака на честь земляка - олександрійського повстанського провідника Григор'єва?

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

Джерело публікації статті: офіційний вісник Олександрійської міської ради Кіровоградської області - газета "Вільне Слово" від 06 лютого 2013 року.

ЗГАДАЙМО ТА ВШАНУЙМО ВИДАТНОГО ЗЕМЛЯКА!

 

У НЕДІЛЮ, 09 ЛЮТОГО 2014 РОКУ, ВИПОВНЮЄТЬСЯ

130 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО ОТАМАНА

ПОВСТАНСЬКИХ ВІЙСЬК ХЕРСОНЩИНИ, ЗАПОРІЖЖЯ І ТАВРІЇ

ГРИГОР'ЄВА НИКИФОРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА (1884-1919)

 

У МІСТІ ВІДБУДЕТЬСЯ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ОТАМАНА ЗА

УЧАСТЮ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «КОЗАЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ»

ЗГАДАЙМО ТА ВШАНУЙМО ВИДАТНОГО ЗЕМЛЯКА!!!

 

У НЕДІЛЮ, 27-ГО ЛИПНЯ 2014 РОКУ, ВИПОВНЮЄТЬСЯ

95-А РІЧНИЦЯ З ДНЯ ЗАГИБЕЛІ ГОЛОВНОГО ОТАМАНА

ПОВСТАНСЬКИХ ВІЙСЬК ХЕРСОНЩИНИ, ЗАПОРІЖЖЯ І ТАВРІЇ

ГРИГОР'ЄВА НИКИФОРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА (1884-1919)

 

У МІСТІ ВІДБУДЕТЬСЯ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ОТАМАНА ЗА

УЧАСТЮ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «КОЗАЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ»

ЧИЇ ІМЕНА ДОСТОЙНІ УВІЧНЕННЯ?

Закон про зміну назв радянського режиму в цілому вірний, але, як часто буває, недосконалий. Як свідчить практика, такі недосконалі закони часто неможливо виконати або доводиться відміняти. Закон "про декомунізацію" вніс не менший розлад у суспільство, ніж закон про мову або рішення уряду, що стосуються соціальної сфери.

Ультимативна обов’язкова зміна назв міст, площ, вулиць у короткий період, без обговорення, без залучення фахівців з топоніміки, без урахування думок населення - неможлива, враховуючи, що нові назви залишаться якщо не назавжди, то на період каденції цієї влади.

На мою думку, місцева влада, використовуючи права органів самоврядування, повинна звернутися до Президента та Верховної Ради з проханням продовжити термін обговорення цього питання. Більшість населення не згодна, щоб цю кампанію проводили за кошти бюджету, а значить - і громади, як платника податків.

А ми, не гаючи часу, маємо обговорити і вирішити, які назви залишаємо, а які змінюємо, і запропонувати нові. Однозначно - не всі історичні назви доречні в сучасності. Треба, щоб вони були зрозумілими теперішньому поколінню, а люди, на честь яких називаються вулиці, дійсно внесли вагомий внесок у розвиток нашого регіону і не заплямували себе за часів радянської влади.

Я проти того, щоб усі партійні функціонери були виключені з цього переліку. Керівники нашого міста Никифір Харитонович Луценко та Пилип Юхимович Гриценко мають визначні заслуги у становленні та розвитку Олександрії, і місто повинно залишити про них добру і вдячну пам’ять. Разом з ними, треба пам’ятати і про ініціатора розбудови Олександрії безпартійного Павла Пилиповича Чаговця. Мало кому відомо, що Олександрія зростила видатного працівника заводу Підйомно-транспортного устаткування (ОПТУ), першого та останнього олександрійського лауреата Державної премії СРСР Василя Кравця, який номінувався від України як кращий робітник. Впродовж 30 років він ходив на завод по вулицях Пархоменка, Свердлова, Паризької комуни… Одна з них має носити ім’я Василя Федоровича Кравця.

Україна не відродила честі заплямованого радянською пропагандою одного з перших захисників вільної України, що воював за центральну раду директорії, потім - за УНР поряд із С. Петлюрою, і самостійно - проти німецьких окупантів, військ Антанти, денікінців та червоних, у яких він розчарувався і рішуче виступив проти. Це - наш земляк, отаман Таврії та Херсонщини, як він себе називав, Никифір Григор’єв, патріот Олександрії, яку оголосив столицею вільної України. Його мріям не дозволили збутися радянські війська, одним із керівників яких був Олександр Пархоменко (вулиця його імені є в місті).

Іменем Петлюри я б назвав вулицю Діброви. Вважаю, що не варто берегти пам’ять про  породженого радянською пропагандою "героя-партизана", правда про діяльність якого випливає лише зараз.  Ця людина із радянських легенд була нав’язана нашому місту, як герой. Його іменем названо і село у районі. До речі, у районі також мають відбутися зміни назв населених пунктів і виправлені деякі помилки. Так, назву села Алеївка невірно переклали як Оліївка, хоча до олії воно не має жодного відношення, натомість розкішні алеї бузку там були.

Пропоную відкрити у газеті рубрику для обговорення зміни топонімічних назв, висвітлювати хід цього процесу, друкувати думки та пропозиції населення, доводити їх до відома робочої групи з перейменування.

Віталій Куропятник

Джерело публікації: http://ot.kr.ua/chiyi-imena-dostojni-uvichnennya.html

Результат пошуку зображень за запитом "григорьев девять жизней махно"

ЖИТТЄВІ КРУТОСХИЛИ ОТАМАНА ГРИГОР'ЄВА

"Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани", - так писав видатний український письменник та громадський діяч, академік вітчизняної Академії наук Максим Тадейович Рильський (1895-1964).

Однією з найвидатніших постатей в історії нашого краю ми можемо вважати й Головного отамана Повстанських Військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії, командира Херсонської збірної дивізії Дієвої Армії Української Народної Республіки, Гетьмана Вільної України Никифора Григор'єва (1884-1919).

Колишній штабс-капітан Російської Армії, хоробрий Георгіївський кавалер, полковник Армії Української Держави Гетьмана України Павла Петровича Скоропадського - такі основні віхи життя славетного ватажка повстанців.

Сьогодні активно точаться суперечки серед істориків Громадянської війни з приводу справжнього імені та прізвища отамана, його місця народження та походження, однак його життя було тісно пов'язане саме з нашим містом.

Як свідчать історичні матеріали, Никифор Григор'єв (справжнє прізвище - Серветник) народився 09 лютого 1884 року в селі Заставля Новоушицького повіту Подільської губернії (зараз - місто Дунаївці Хмельницької області).

Батьки майбутнього отамана - Олександр Серветник та Марія Серветник - належали до заможних селян, у родині яких виховувалося ще троє дітей - Микола Олександрович, Олександр Олександрович, Ганна Олександрівна.

У кінці 1890-х років родина Серветників перебралася у село Григор'євку (колишня назва - Коханівка) Новопразької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз - село Григорівка Олександрійського району). 

У цьому селі й проминули дитячі та юнацькі роки Никифора Серветника - майбутнього отамана Григор'єва. За назвою села Григор'євки юнак згодом й змінив прізвище на Григор'єв, яке назавжди залишилося в історії України. 

Він брав активну участь у Російсько-японській війні в якості кавалериста, а після демобілізації працював, за різними даними, акцизним чиновником або поліційним службовцем у місті Олександрії. Воював й у Першій Світовій.

Розповіді олександрійських старожилів свідчать нам про те, що до революції майбутній повстанський отаман зі своєю сім'єю проживав у будинку, який містився за залізничною станцією, по сучасній вулиці Паризької Комуни.

Згодом, коли у кінці травня 1919 року більшовицькі війська захопили місто Олександрію, під музику "Інтернаціоналу" вони зруйнували його будинок аж до самого фундаменту. Комуністи знайшли спосіб помститися отаманові. 

У 1917 році штабс-капітан Никифор Григор'єв брав активну участь у процесі українізації частин Російської Армії, до яких входили вояки-українці. Згодом Григор'єв належав до лав Української Партії Соціалістів-Революціонерів.

Українська Центральна Рада відзначила його військовий талант та особисті організаторські здібності, надавши царському офіцеру Никифору Григор'єву військове звання підполковника Армії Української Народної Республіки. 

У 1918 році, з приходом до влади Пана Гетьмана України Павла Петровича Скоропадського, отримав звання полковника Армії Української Держави. За дорученням Симона Петлюри він організував повстання проти Гетьмана.

Розчарувавшись у політиці Петлюри, отаман Никифор Григор'єв зі своїми повстанськими військами переходить на бік Радянської влади. Звільняє від військ Антанти міста Херсон, Миколаїв, Одесу, де захопив багаті трофеї.

Але незабаром отаман Григор'єв побачив масове грабіжництво та здирства радянських продовольчих загонів, спрямовані проти селянства. Він зрозумів факт, що більшовикам не була потрібна незалежна та суверенна Україна.   

У травні 1919 року він підняв народне повстання проти комуністичної влади, проголосивши себе Гетьманом всієї України, а місто Олександрію - столицею незалежної повстанської республіки, яка й продовжила козацькі традиції.

- "Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе влада Рад народу України. Борітеся - поборете" - ось які були головні заклики Універсалу отамана Григор'єва.

Автором відозви був Начальник штабу Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії, Кошовий отаман Звенигородського Коша Українського Вільного Козацтва (1917), військовий діяч Юрій Тютюнник (1891-1930).

"Ой, що ж то за шум учинився? То ж Григор'єв на Вкраїні появився...", - ось так починається заспів тогочасної народної пісні про антибільшовицьке григор'євське повстання, головним центром якого було якраз наше місто.

Григор'євські повстанці незабаром захопили міста та містечка - Кременчук, Чигирин, Золотоноша, Черкаси, Єлисаветград (зараз - м. Кіровоград), Умань, Новомиргород, Тараща, Корсунь, Балта, Кривий Ріг, Липовець, Гребінка.

За наказом Головного отамана у визволених містах скликались з'їзди Рад, які своїми рішеннями закріплювали нову народну владу. Никифор Григор'єв мав на меті скликати Всеукраїнський з'їзд Рад, який би спільно обрав "справді народний уряд",  а не якийсь "уряд політичних спекулянтів-авантюристів".

Історики свідчать, що отаман Григор'єв - нащадок вільних козаків - глибоко розумів ідейні засади українського націоналізму та першим у нашій степовій місцевості виступив під націоналістичним гаслом "Україна для українців". 

Уже через два тижні григор'євський заколот придушили червоні радянські війська, а самого отамана 27 липня 1919 року особисто та підступно убив Голова Революційної Військової Ради об'єднаної Української Повстанської Армії, керівник селянського повстанського руху - Нестор Іванович Махно.

Убивство відбулося під час мітингу в селі Сентове Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз - це село Родниківка Олександрівського району Кіровоградської області). Махно наказав викинути тіло у канаву за селом.

І лише через три дні дружина повстанського отамана змогла поховати його останки на центральному міському кладовищі міста Олександрії (територія колишнього таксопарку). На жаль, на сьогодні його могила не збереглася.

Як свідчать спогади олександрійських старожилів, кохана дружина отамана - Матильда Василівна дожила аж до кінця 1950-х років. За часів хрущовської відлиги нібито отримала дозвіл на вивезення останків отамана за кордон.

Мені вдалося встановити життєвий шлях племінниці повстанського отамана - Варвари Миколаївни Григор'євої, яка походила з дворянського роду та була прийомною донькою брата отамана (найімовірніше, Миколи Григор'єва)

Вона народилася 17 грудня 1898 року в селі Григор'євці Олександрійського повіту (зараз - село Новопразької селищної ради Олександрійського району), а до Жовтневої революції 1917 року закінчила Інститут шляхетних дівчат.

Обравши головною метою життя педагогічну діяльність, Варвара Григор'єва протягом 1930-1960 років працювала на посаді вчителя російської мови у школі села Новий Стародуб Петрівського району (неподалік Олександрії). 

Під час німецько-фашистської окупації 1941-1943 років кілька разів готувала смачні торти для німецького коменданта села Новий Стародуб на прізвище Вайнер, за що згодом піддавалася цькуванням з боку місцевих комуністів.

Після звільнення села продовжила працювати вчителем у середній школі, жила самотньо, була незаміжньою, розмовляла виключно російською мовою, удома тримала невеличких породистих собачок (одну з яких звали Цюня).

Як педагог вона була дуже вимогливою до своїх учнів. Померла 19 червня 1986 року, похована на сільському кладовищі, де за її могилою нині доглядає колектив Новостародубської загальноосвітньої школи та сільська громада.  

У 1990-х роках, після прийняття Акту проголошення незалежності України, почали з'являтися громадські ініціативи з увічнення пам'яті повстанського отамана Никифора Григор'єва, з якими виступили олександрійці-патріоти.

На території скверу імені Юрія Кравченка, поблизу Палацу урочистих подій міста Олександрії, незабаром зможе з'явитися меморіальний пам'ятний знак на честь визначного повстанського отамана - вихідця з Олександрійщини.

Після цього тут можна буде щороку організовувати та проводити всенародні вшанування олександрійських повстанців, які мужньо та відважно боролися за самостійність та за волю й кращу долю нашої спільної неньки-України.

Саме з такою ідеєю зараз виступає Головний отаман Громадської організації Олександрійського козацького товариства "Козацький Звичай", член ради з питань козацтва при обласній державній адміністрації - Сергій Григор'єв.

Варто відзначити, що козацький отаман Сергій Григор'єв за своїм яскравим характером та палким темпераментом надзвичайно схожий на попередника, Головного отамана Військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії Н. Григор'єва.

Як Головний писар козацького товариства автор статті особисто ознайомив з даною ідеєю бібліотечних та музейних працівників, викладачів та студентів міських вищих навчальних закладів - й вона здобула багато прихильників.

Існує свідчення, що деякі представники олександрійської гілки українського шляхетського роду Тобілевичів герба "Трживдар", до якого належить автор даних рядків, свого часу добре знали особу отамана Никифора Григор'єва.

Одним з перших зацікавився ініціативою колишній багаторічний начальник Управління культури і туризму Олександрійської міської ради, Почесний працівник туризму України, підполковник козацтва України Іван Баранов.

За словами Івана Михайловича, він свого часу був знайомий з племінником отамана Григор'єва, а під час тривалої роботи "міністром олександрійської культури" йому неодноразово доводилося чути про командира повстанців.  

Від самого початку громадську ініціативу встановлення пам'ятного знака на честь отамана повстанських військ підтримали й представники громадських організацій та політичних партій національно-патріотичного спрямування.

Українські націоналісти - члени Політичної партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" - спільно виступили на підтримку вшанування пам'яті видатного земляка, отамана повстанців, Героя народу України Никифора Григор'єва.

10 березня 2012 року місто Олександрію відвідав Голова Політичної партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" пан Олег Тягнибок, який підтримав цю громадську ініціативу й пообіцяв надати посильну допомогу в її реалізації.

Під час нашої зустрічі з Олегом Тягнибоком також був присутній заступник Голови Політичної партії "ВО "Свобода", Голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Студентська Свобода", активіст Руслан Андрійко.

Встановлення пам'ятника на честь отамана також активно підтримали члени Олександрійської організації партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" на чолі з Головою, викладачем училища культури Олександром Тараненком.

За словами Олександра Тараненка, його дід у 1918 році брав активну участь у формуванні першого повстанського загону зі 175-ти селян села Верблюжки Олександрійського повіту, на чолі якого став отаман Никифор Григор'єв.

Висловив схвалення ініціативи й колишній депутат Кіровоградської обласної ради, командир підрозділу "Варта" Всеукраїнського політичного об'єднання "Державна Самостійність України" (1993-1997) Володимир Стадниченко.

24 серпня 2012 року про ініціативу козацького товариства був повідомлений пан секретар комісії з топоніміки, охорони культурної спадщини та місцевої символіки, головний спеціаліст Управління інформатизації та інформаційно-аналітичної політики Олександрійської міської ради Євген Писаревський.

Як відзначив державний службовець, встановлення пам'ятника у принципі можливе, але після оформлення необхідних документів, погодження проекту на засіданні міської художньої ради та проходження дозвільних процедур.

"Ми почали велику справу. Однак під силу вона буде нам лише тоді, коли ми спільно, всією місцевою громадою, візьмемося за її подальше втілення у життя", - каже ініціатор встановлення цього пам'ятника Сергій Григор'єв.

У щотижневій газеті "Вільне Слово" (вісник Олександрійської міської ради) № __ від 06 лютого 2013 року під рубрикою "Громадська ініціатива" була опублікована моя стаття з назвою "Увічнимо пам'ять отамана Григор'єва".

Згадана газетна стаття викликала неабиякий інтерес у багатьох небайдужих олександрійців та щирих шанувальників історії нашого краю, вона активно обговорювалася громадськістю в електронних засобах масової інформації.

У вівторок, 17 листопада 2015 року, пройшло друге засідання робочої групи з реалізації положень Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", яка була створена міською радою.

Члени міської робочої групи прийняли спільне рішення стосовно повернення кільком олександрійським вулицям їхніх історичних назв, які вони мали ще до революції 1917 року. Окремим вулицям міста будуть надані нові назви.

На засіданні мною було порушено питання про увічнення пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, у тому числі видатних осіб, діяльність яких пов’язана з Олександрією та Олександрійським повітом.

Міська робоча група вирішила перейменувати одну з вулиць міста на честь Никифора Григор’єва (1884-1919) - борця за Незалежність України, лідера та організатора антибільшовицького повстання на Півдні України (1919), автора Універсалу "До Українського народу", Гетьмана Вільної України (1919).

Яку ж конкретно вулицю міста перейменувати на честь отамана Григор’єва, міська робоча група вирішила визначитися під час подальших засідань.

19 листопада 2015 року, під час третього засідання міської робочої групи з декомунізації, за моєї особистої ініціативи більшістю голосів було вирішено рекомендувати депутатам Олександрійської міської ради сьомого скликання перейменувати вулицю Паризької Комуни на вулицю Отамана Григор'єва.

Більше семи десятиліть радянська пропаганда зображала отамана бандитом, ворогом народу, злочинцем та погромщиком. І лише зараз, через дев’яносто шість років після його загибелі, історична справедливість відновлюється... 

Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

Примітка: при використанні матеріалів цієї статті письмове погодження її автора та повне посилання на використане джерело є обов'язковим!!!

Сергей Кучеренко

ДЕ Ж ПОХОВАНО ОТАМАНА НИКИФОРА ГРИГОР'ЄВА?

В обговореннях до сторінки біографічної статті "Григорьев, Никифор Александрович" Вікіпедії - вільної енциклопедії є наступні відомості:

"Я из города Александрия, Кировоградской области, где атаман Григорьев хотел сделать столицу Украины. По слухам, он возил за своим поездом 2 вагона кирпича для быстрого строительства какого-то важного здания. Где-то в году 1968, в леску возле шахты "Верболозовская" был установлен крест, то ли на месте гибели атамана Григорьева, то ли в его честь, его родственниками из Канады. Все эти слухи шли от людей, близких к КГБ. Кто знает: где был убит Григорьев, где он захоронен? Валентин Крамаренко. Убили его в селе Сентово, останки жена вывезла и похоронила на кладбище в Александрии. 193.108.103.210. 15:44, 8 декабря 2010 (UTC) Доцент".

В обговореннях до газетної статті "И сядет казак на постамент" на Інтернет-сайті "Алнет: Александрия в Интернете" містяться такі дані:

"Где-то в годах 70х был слушок, исходил из органов, что возле шахты "Верболозовская", в лесочке, ночью, на Кразе был завезен большой крест, для установки на месте захоронения Григорьева. Говорили, организаторами были родственники из Канады. По результатам моих поисков, Григорьев был убит Махном и несколькими его сподвижниками за то, что он договаривался пропустить белых через контролируемый ими участок фронта в Россию. Вместо Григорьева к Махно в штаб пришел связной от белых с большой суммой денег, да перепутал штабы, время было грозовое, непонятное. Убитый Григорьев лежал в канаве 3-е суток и только после этого разрешили жене похоронить. Старый александриец, 7.01.2012".

Однак ці відомості потребують перевірки та додаткового вивчення... 

Підготував Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва

МАТЕРІАЛИ ПРО ОТАМАНА НИКИФОРА ГРИГОР'ЄВА

Антонов-Овсиенко, В. Про крестьянские восстания на юге Украины [Текст] / В. Антонов-Овсиенко // Летопись Революции. - 1922. - № 06. - С. 152.

Аршинов, П. А. История махновского движения [Текст] / П. А. Аршинов. - Берлин: Группа русских анархистов в Германии, 1923.

Раковский, М. Крах Григорьевщины [Текст] / М. Раковский // Летопись Революции. - 1923. - № 03. - С. 158-160.

Козельський, Б. В. Григор'євщина [Текст] / Б. В. Козельський // Червоний Шлях. - Харків, 1925. - № 05 (26). - С. 67-71.

Кубанин, М. И. Махновщина [Текст] / М. И. Кубанин. - Ленинград: Прибой, 1927.

Толстой, А. Н. Атаман Григорьев [Текст] / А. Н. Толстой // Огонек. - 1929. - 24 февраля. - № 08.

Круть, В. Т. До історії боротьби проти григор'євщини на Україні / В. Т. Круть // Літопис Революції. - Харків, 1932. - № 05-06. - С. 87 - 101.

Гражданская война на Украине 1918-1920 [Текст]: Сборник документов и материалов. - Т. 2. - Киев, 1967. - С. 63-85.

Вишнівський, О. Повстанський рух і отаманія [Текст] / О. Вишнівський. - Детройт: Капітула відзнаки Хреста залізного стрільця, 1973.

Дорошенко, Михайло. Стежками Холодноярськими [Текст]: Спогади. 1918-1923 / Михайло Дорошенко. - Філадельфія: Накладом автора, 1973. - 222 с.

Гражданская война и военная интервенция в СССР [Текст]: Энциклопедия. - Москва: Советская энциклопедия, 1983.

Дмитренко, Ю. "Я, отаман Григор'єв..." [Текст] / Ю. Дмитренко // Україна. - Київ, 1990. - № 11-12. - С. 10-11.

Універсал отамана Григор'єва [Текст] // За вільну Україну. - Львів, 1990. - 01 липня.

Тимков, О. А. Отаман Григор’єв [Текст]: Документальне дослідження / О. А. Тимков. - Нововоронцовка, 1993. - 24 с.

Дубовий, О. Хто він: бандит чи патріот України? [Текст] / О. Дубовий, сел. Приютівка // Вільне Слово. - Олександрія, 1995. - 23 серпня. - № 66 (12453). - С. 03. - Рубрика "Штрихи історії".

Дубовий, О. Хто він: бандит чи патріот України? [Текст] О. Дубовий, сел. Приютівка // Вільне Слово. - Олександрія, 1995. - 02 вересня. - № 69 (12456). - С. 02. - Рубрика "Штрихи історії".

Дубовий, О. Хто він: бандит чи патріот? [Текст] / О.Дубовий. Селище Приютівка // Вільне Слово. - Олександрія, 1995. - 06 вересня. - № 70 (12457). - С. 03. - Рубрика "Штрихи історії".

Горак, Володимир. Повстанці отамана Григор'єва (серпень 1918 - серпень 1919 рр.) [Текст]: Історичне дослідження / Володимир Горак. - Фастів: Поліфаст, 1998. - 224 с. - Бібліографія: с. 217-223. 

Генерал-хорунжий Армії УНР [Текст]: Невідома автобіографія Ю. Тютюнника / Публікація О. Божка // 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - № 1/2. - С. 24-56.

Федоровский, Ю. О взаимоотношениях атамана Григорьева и батьки Махно в 1919 году [Текст] / Ю. Федоровский // Вопросы истории. - 1998. - № 9. - С. 169-171.

Звенигора, І. Григор'єв: життя та роки боротьби [Текст] / (матеріал підготував І. Звенигора) // Олександрійські Відомості. - Олександрія, 1998. - 26 листопада. - № __. - С. 03. - Рубрика "Жизнь замечательных людей".

Звенигора, І. Григор'єв: життя та роки боротьби [Текст] / (матеріал підготував І. Звенигора) // Олександрійські Відомості. - Олександрія, 1998. - 10 грудня. - № __. - С. 03. - Рубрика "Жизнь замечательных людей".

Звенигора, І. Григор'єв: життя та роки боротьби [Текст] / (матеріал підготував І. Звенигора) // Олександрійські Відомості. - Олександрія, 1998. - 26 листопада. - № __. - С. 03. - Рубрика "Жизнь замечательных людей".

Савченко, В. А. Авантюристы гражданской войны [Текст]: Историческое расследование / В. А. Савченко. - Харьков: Фолио; М.: АСТ, 2000. - 368 с. - (Жизнь знаменитых людей).

Белоус, Анатолий. "Где твое золото, батько Махно?" [Текст] / Анатолий Белоус // Официальный сайт Нестора Ивановича Махно. - Розділ "Статьи". - Режим доступу: http://www.makhno.ru/st/8.php

Мельник, І. Нові сторінки біографії отамана Григор'єва [Текст] / (записав спогади І. Мельник) // Олександрійські Відомості. - Олександрія, 2004. - 15 липня. - С. 03.

Тинченко, Ярослав. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921) [Текст] / Ярослав Тимченко. - Київ: Темпора, 2007.

Водько, Владислав. Григорьев в Александрии [Текст] / Подготовил ученик 11-го класса Лицея информационных технологий Владислав Водько // Олександрійський тиждень. - Олександрія, 2009. - 12 листопада. - С. 20.

Храпаченко, Олег. Феномен отамана Григор'єва [Текст] / Олег Храпаченко // Кіровоградська Правда. - Кіровоград, 2010. - 16 липня. - С. 10.

Тобілевич, Богдан. Увічнимо пам'ять отамана Григор'єва [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Вільне Слово. Засновник - Олександрійська міська рада Кіровоградської області. - Олександрія, 2013. - 06 лютого. - С. 04. - Рубрика "Громадська ініціатива".

Приказюк, О. О. Никифор Григор'єв і григор'євський повстанський рух [Текст]: Наративні джерела / О. О. Приказюк // Гуржіївські історичні читання. - 2014-2015. - Випуск 8-9. - С. 55-58. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gurit_2014-2015_8-9_23

Мельник, І. Чи буде вулиця отамана Григор'єва в Олександрії? [Текст] / І. Мельник // Істина в Олександрії. - Олександрія, 2015. - 26 липня. - Режим доступу: http://istina-vid.ucoz.ua/news/   

Гаврилов, Руслан. Александрийские казаки предложили присвоить Григорьеву звание Почетного гражданина [Текст] / Руслан Гаврилов // Моя Александрия. - Олександрія, 2016. - 19 липня. - Режим доступу: http://myalexandriya.blogspot.com/

Пятник, Оксана. Міськраду просять дати отаману Григор'єву звання "Почесний громадянин міста Олександрія" [Текст] / Оксана Пятник // Голос Громади. - Олександрія, 2016. - 21 серпня. - Рубрика "Новини". - Режим доступу: http://golosgromadu.info/miskradu-prosyat-daty-otamanu-grygor-yevu-zvannya-pochesnyj-gromadyanyn-mista-oleksandriya/

Підготував Богдан Тобілевич,

Почесний літописець Українського козацтва